Наш співрозмовник – людина не публічна, але про нього знають багато.
Інститут Уповноваженого з прав людини набуває популярності. Раніше мало хто недотичний до цієї сфери знав, чим займаються представники уповноважених і взагалі де їх знайти. Володимир Шевченко – регіональний координатор Уповноваженого з прав людини. Саме до нього передусім звертаються ті, хто вважає, що їхні права порушені. У першому та ексклюзивному інтерв’ю нашій газеті пан Володимир розповів про те, що підштовхнуло його до зайняття правозахисною діяльністю, особливості роботи, новий досвід у вихованні дітей і особисте.
«На мене почали чинити тиск, погрожували моїй сім’ї і найнеприємніше – дітям»
– Бажання захищати законні права людей тягнеться шлейфом із дитинства чи прийшли до цього у більш зрілому віці. І взагалі, що Вас до цього підштовхнуло?
– Мабуть, це сталося з того моменту, коли сам відчув на собі тиск із боку влади. Справа в тому, що до 2003 року я займався бізнесом у Тернополі. Але на мене почали чинити тиск, погрожували моїй сім’ї і найнеприємніше – дітям. Тоді звернувся за допомогою до правоохоронних органів, вони це частково присікли, але закрити питання повністю не вдалося. Я почувався беззахисним, мені довелося продати все і виїхати за кордон – до Польщі. Жив там деякий час, за пів року започаткував свій бізнес, а коли в Україні розпочалася Помаранчева революція, повернувся додому. Вже у Тернополі почав займатися перевезеннями, був дотичний до ресторанного бізнесу. Десь у 2011 році вирішив займатися захистом прав, паралельно відвідував різноманітні тренінги. Мене цікавили практичні аспекти, які були спрямовані на певну проблематику. Розумієте, наші люди думають, що до адвокатів чи юристів звертатися дорого, але в той же момент існують механізми, які дозволяють себе захистити і без звернень до відповідних фахівці. Особливо, коли це стосується тих справ, де представники різних органів перевищують свої повноваження. На той момент мене цікавила робота правоохоронних органів, так я став учасником руху «Дорожній контроль».
– У чому причина такої підвищеної цікавості на той момент саме до правоохоронних органів?
– Справа в тому, що насправді наші люди мають багато прав, але або не знають про них, або не вміють ними користуватися. Для прикладу, приходить громадянин у поліцію, а йому кажуть вимкнути телефон, і він вимикає, хоча має право навіть на зйомку. Або може вимагати, аби його записали до журналу відвідувань. А в нас нездорова тенденція – людям як скажеш, так вони і роблять. Пригадую історію, яка трапилась у 2011-му, коли мій друг повертався вночі зі святкування. Переходив дорогу, а назустріч їхала тоді ще міліція. Вони зупинилися і забрали його на «Канаду» у відділок. Мотивували це тим, що він не поступився їм дорогою, хоча це вони зобов’язані були його пропустити. Отже, мій друг у відділку, а вони конкретно нічого не можуть йому пред’явити, просто утримують там. Він зателефонував мені, пояснив ситуацію. Мене це дуже обурило, адже за логікою представників міліції, якщо у них форма, то вони можуть робити, що хочуть. У ті роки я проводив тренінги для дітей «Я і міліція», пояснював, згідно з алгоритмом, що міліції можна робити, а що ні. Ці знання мені й знадобилися. Тоді я повідомив на лінію «102», що у відділку незаконно утримують людину. Друга, звісно, відпустили, а у мене захотіли відібрати пояснення, причому поводились дуже грубо. Мене вразило те, що, наприклад, у Польщі працівники правоохоронних органів…
Вікторія Ушакова
Детальніше читайте у свіжому випуску газети “Номер Один” від 3 липня 2019р.
Газета «Номер один» щосереди – у всіх точках продажу преси Тернопільської області!
Джерело: Тижневик "Номер один"
7231