Свого часу Файне місто називали найзеленішим у нашій державі, порівнюючи з найкращими містами Європи. Тернопіль в Україні нині знають найперше за красивим озером у центрі міста. Мабуть, не знайдеш тернополянина, який би не знав рідної річки Серет, котра протікає містом, але мало кому відомо, що Тернополем свого часу протікала ще одна річка – Рудка. Її, яка, очевидно, спричиняла повені, вирішили заховати у підземний колектор. І наше місто втратило ще одну родзинку. А при її збереженні Файне місто могло б отримати ще одну назву – маленька Венеція.
Рудка свідчила про Україну!
До Другої світової війни кожний житель Тернополя при запитанні, а де Рудка, відповідав, що там і там, навіть радив, як краще до неї пройти. Коли гість міста подібне запитання ставив корінному українцеві, а їх тоді мешкало зовсім мало, то викликав національне піднесення духу, засвідчуючи, що він в українському поселенні, нехай під загарбанням, але українському. Національні меншини, які складали переважну більшість Тернополя, згідно з тодішньою дійсністю, при запитанні, а де Рудка, могли перейти навіть на українську мову, щоби вичерпно та з повагою до подорожуючого відповісти. Наявне слово живцем не перекладалося на польську чи інші мови. Так Рудка свідчила Україну!
Сьогоденням у нас є змога подивитися на Рудку та побачити славну минувшину Тернополя. Зважити, наскільки наші пращури вдало вибрали місцину під своє поселення… Топільче – Тернопіль (Терно-піль). Мова ще про раніші часи старожитньої пра-України, про котру поки маємо обмаль вісток. Зрештою достеменно не відомо, коли виринув термін «Топільче», та як би там не було, а Топільче та Рудка пов’язані з водою.
Топільче/Тернопіль вибудуваний на крайньо-західній частині Подільської (Подільсько-Волинської) височини, у верхів’ї, що є цілком виправданим, бо забезпечене природною охороною від несподіваних вторгнень. Правда, не кожне таке підвищення годилося на городище (укріплене поселення). Тільки те, що мало навколо воду. Адже в старі часи – це основа життя. Відсутність води змушувала рід не зупинятися, продовжувати пошук відповідного терену. Потрібно віддати належне нашим далеким родичам, що правильно на тисячоліття заклали життєзданте поселення. Особливо це відчутно тепер, у третьому тисячолітті, коли постає гострий брак води у великих містах.
Нарешті перед нашою уявою постає розлогий, мальовничий, родючий простір. Уздовж його колоподібного обрису йдуть лагідні, нестрімкі звуження у долину водойми: в західному боці – до річки Серет, у східному боці – до іншого подібного горба, в південному – до оболоні, в північному – до потічка Рудка.
Рудка – як русло
Потічок Рудка в’ється у східній стороні міста, правдоподібно починається із джерела, що знаходилось поруч Співочого поля в парку Національного відродження. Вода стікає в улуговину, де зі сходу на неї чекає яр, утворений стоками паводків і дощів. Відразу чиста, біла, кришталева вода розбавляється тими додатками, що змінюють барву течії на каламутну, глиняну, руду. Звідси назва Рудка (каламунта вода, руда), досить поширена для галицького Поділля. Далі видолинком потічок рухається на захід, де на віддалі десь 500 метрів його доповнюють стічні, руді води з південного яру (сучасні вул. Є. Коновальця, С. Рудницького та зі Старого парку) та північного яру (від вулиць Богдана Лепкого та Мирона Тарнавського, а також верхів’я проспекту Злуки). Тим самим видолинком (по нинішній вул. Галицькій) біжить Рудка уперед, імовірно підживлена джерелами. Поглиблюється вона стічними водами з півночі (вул. Довга, М. Лисенка, Зелена, Весела, Ю. Коцюбинського) та півдня (вул. Бродівська, Лозовецька) і заходить прямо під Топільче/Тернопіль з півночі. Нарешті перед тодішніми українцями поставала відома річка Рудка, русло якої проходило по нинішній вулиці Соломії Крушельницької. У рівнинному закруті течія переходила у два рукави – більший повертав праворуч і теперішнім парком Тараса Шевченка нісся до річки Серет, а менший завертав ліворуч і обгинав старожитне місто та впадав у той же Серет поруч сучасного замку.
За Австрії над Рудкою по сучасній вул. С. Крушельницької спорудили так звані аквадуки, тобто мости, яких було три чи чотири. А підземною бранкою річка Рудка стала у 70-х роках минулого століття. Тоді у Тернополі активно розбудовували промислові підприємства і Рудку замурували у бетонні труби.
«Русло Рудки безвідповідально зі всіма прийдешніми непередбаченими наслідками забудовується висотним житлом»
Сполох
При цій та й попередній владах у Тернополі русло Рудки безвідповідально зі всіма прийдешніми непередбачливими наслідками забудовується висотним житлом. Запитання: куди нестиме потічок воду, особливо збагачений вируючими чи руйнівними згаданими паводками чи грозовими дощами? Увагою обминути не можна, що переобраний управитель громади готується виділяти мільйони на покращення сталінського могильника в Старому парку, а Тернопіль донині не має мережі паводково-стічного водовідведення. Чому? Тому що радянський загарбник халатно розширював межі міста і не думав, що воно на височині і ті води природно стікають до низовини? Добре, що тоді природа не покарала за радянську безгосподарність. Моторошно тепер, адже маємо чисельні природні катаклізми, які дорого коштують містянам і самому місту.
Петицію тернополяни не підтримали
Звільнити із замурованих бетонних труб річку Рудку – таку петицію у 2016 році написав до Тернопільської міської ради Роман Берницький.
– У парку Шевченка проходить реконструкція набережної і нещодавно там було демонтовано плити перекриття над гирлом річки Рудка, яка протікає у підземному тунелі під недоглянутим і занедбаним тротуаром. Було б чудово відкрити цей підземний скарб і випустити річку на поверхню, хоча б на території самого парку, – йшлося у пропозиції пана Берницького.
Автор петиції запропонував демонтувати бетонне перекриття над річкою у парку ім. Т. Шевченка, привести до ладу русло і прикрасити парк цією красивою водоймою. Однак тернополяни тоді не підтримали цієї ініціативи, за неї проголосували всього 217 жителів міста (необхідно 300), і ця петиція залишилася без розгляду керівництвом міста.
Рудка дала назву частині Тернополя, яку згодом ополячили
Потічок Рудка викарбував у минувшині назву північної ділянки міста – «Заруддя». Зокрема, від середмістя на північ розтягнувся новий горб, що завершувався видолинковим яром. Він отримав україномовну назву «Заруддя» (сучасний простір від вул. За Рудкою та Броварної до вул. полковника Данила Нечая). За ним знову на північ витягувався наступний горб, що так само переходив у видолинковий яр. Він зберіг досить давню назву «Провалиха» (сучасний простір від вул. С. Наливайка до гаражного кооперативу «Темп», це вулиця Новий світ, 87а, причому цей стрімкий яр нещодавно забудований висоткою, а наверху тут саме йде залізниця «Тернопіль – Львів» – це ще одне уразливе місце до природніх катаклізмів).
Польському загарбникові в роки Другої Речі Посполитої (1919–1939 рр.) вдалося назву «Заруддя» змінити на офіційну «Нови Сьвят», що перекочувала в радянську термінологію. У добу Національного відродження перша демократична міська рада начебто повернула назву вулиці, назвавши по-своєму – «За Рудкою», водночас зберегла польсько-російську назву мікрорайону «Новий Світ»….
Василь Штокало, історик, Віталій Попович
Джерело: Тижневик "Номер один"
4139