Розлучення…Поділ майна, поділ дітей: докори, звинувачення в обидва боки…
Хтось відчуває спустошення, покинутість, непотрібність, самотність, образу, гнів і т.д. А когось, навпаки, переповнює полегшення, свобода, незалежність, відчуття «нових горизонтів» і т.д.
Ситуації в житті бувають різними. Проте, як би не було, найчастіше розлучення – це все-таки стрес для всіх членів сім’ї без винятку. З абсолютною впевненістю можна стверджувати, що для дітей розлучення батьків ніколи не було, не є і не буде звичайною, побутовою ситуацією, як би спокійно зовні дитина не переживала цей процес.
Розлучення завжди впливає на дитину.
Чому так?
Справа в тому, що дитина сприймає батьків, як єдине ціле, неподільне ціле, а до певного віку схильна ідеалізувати і ставити їх мало не на п’єдестал: “Моя мама найкраща в світі!”, “Мій тато найсильніший і найрозумніший”. Батьки – основа світу дитини, її відчуття безпеки і захищеності. А тепер уявіть, коли це все за невідомих і часто абсолютно незрозумілих для дитини причин опиняється під загрозою. Розлучення і ситуації, які часто передують цьому, сприяють тому, що ідеальний образ батьків руйнується, розсипається, як будиночок із піску.
Що в такі моменти може відчувати дитина? Насправді все те ж саме, що й доросла людина, коли руйнується її ідеальна картина світу: образу, розчарування, гнів, нерозуміння і т.д. Часто діти схильні звинувачувати в тому, що відбулося, себе: «Це через те, що я погано поводився (погано вчився, не допомагав мамі, не слухався тата і т.д.)». Таким чином діти, не усвідомлюючи того, намагаються взяти НА СЕБЕ відповідальність за розлучення батьків, знімаючи тим самим із дорослих відповідальність і повертаючи їх знову на п’єдестал дитячої любові, щоби хоч якось виправдати у власних очах. Так дитина намагається “зберегти” свій ідеальний світ, де є люблячі мама і тато, а головне – вони разом, бо їй це життєво необхідно, щоби розвиватися далі, відчувати хоча б сурогат безпеки та захищеності.
Непосильна ноша для маленьких дитячих плечей…
Якщо дорослий має сякий-такий ресурс, щоби справитися з розривом стосунків, то в дитини часто через психофізіологічний розвиток цих ресурсів бракує.
Напевно, головне запитання, на яке потрібно дати відповідь у цій ситуації, – що можна зробити для того, щоби мінімізувати переживання дитини і чи можливо запобігти їм? Мінімізувати можна. А ось запобігти переживанням, на жаль, не вдасться.
Перш за все варто звернути увагу на деякі моменти, які суттєво впливають на те, наскільки болісно дитина сприймає розлучення батьків:
- вік дитини (чим молодша дитина, тим легше вона переживе цей етап);
2. те, як батьки самі переживають розлучення (діти дуже добре зчитують почуття й емоції дорослих. Тому чим спокійнішими, виваженішими у своїх діях будуть батьки, тим легше з цієї ситуації вийдуть діти);
3. те, як родичі і друзі відносяться до теми розлучення (підтримка й допомога найближчого оточення вкрай необхідна тому з батьків, хто залишається після розлучення з дитиною).
Для того, щоби дитина легше пережила розлучення батьків, важливо пам’ятати:
- так, після розлучення ви перестаєте бути подружжям, але, хочете ви цього чи ні, НЕ ПЕРЕСТАЄТЕ бути батьками;
2. і тата, і маму дитина любить і потребує ОДНАКОВО СИЛЬНО, незалежно від того, наскільки ефективно кожен із батьків виконував свої обов’язки;
3. з дитиною необхідно розмовляти! У жодному випадку не залишати наодинці із власними думками і запитаннями, якщо в дитини немає відповіді на запитання, яке її хвилює (наприклад, чому тато тепер не буде жити з нами? чому мама весь час сумна і роздратована і т. д.), вона або починає без кінця і краю тривожитись, або ж самостійно придумує відповіді. Найчастіше це страшні та безглузді фантазії, які не мають нічого спільного з реальністю, проте в дитячій голівці набувають неабиякого сенсу, хоча б якось пояснюючи травмуючу для неї ситуацію.
Як би не переймалися процесом розлучення, поставтеся дбайливо до почуттів дитини! Розкажіть їй про те, що зараз відбувається у вашій родині, що так у дорослих буває, що вона в цьому не винна. Розмовляючи з дитиною, обов’язково потрібно враховувати її вікові особливості, особливості нервової системи і сприйняття світу й конкретної ситуації, дитина повинна чітко уявляти своє майбутнє. Як ви будете жити далі, які зміни чекають сім’ю, як вона буде спілкуватися з тим із батьків, хто покидає родину;
4. в жодному випадку не говоріть у присутності дитини або їй самій погано про того, хто йде із сім’ї та його (її) родичів! Ваші взаємостосунки та ті складнощі, з якими ви не змогли впоратись, не повинні стосуватися дитини.
Відповідальність за розлучення лежить НА ОБОХ батьках.
Як говорити з дитиною про розлучення батьків і як допомогти впоратися з переживаннями, виходячи з вікових особливостей.
Дитина від 0 до 6 місяців – як сприймається розлучення батьків.
Дитина не розуміє того, що відбувається, проте відчуває настрій, емоції та переживання батьків. Можлива реакція: втрата апетиту, неспокійна і тривожна поведінка, погане самопочуття.
Як поводитися з дитиною?
Головне правило на цьому етапі: спокійна мама – спокійний малюк! Максимально будьте поруч із дитиною, піклуйтеся про неї. У цій ситуації як ніколи необхідна підтримка для мами дитини – як емоційна, так і матеріальна.
Дитина від 6 місяців до півтора року – як сприймається розлучення батьків
Дитина ще нічого не розуміє, але несвідомо відчуває зміни в сім’ї, а також напругу та дискомфорт. Це може проявлятися в різкій зміні настрою, алергіях, діатезі. Діти схильні частіше хворіти, соматизуючи власні переживання.
Як поводитися з дитиною?
Дітям важлива стабільність, бо це запорука безпечного світу навколо. Намагайтеся дотримуватись звичного для дитини режиму дня. На цьому етапі дуже важливим є емоційний контакт із дитиною – говоріть про те, як ви любите її, що завжди будете поряд. Обіймайте, цілуйте малюка. Просто будьте поруч. Частіше беріть на руки, грайтеся разом.
Джерело: Тижневик "Номер один"
8427