Здавна вважалося, що парки є окрасою міста і вони доступні для всіх його жителів. Однак так сталося, що з року в рік по кусках парки віддають у приватні руки, забираючи їх у тернополян. Це особливо характерно прослідковується на прикладі парку Національного відродження, де доводиться гуляти з дітьми ледь не щодня і з сумом констатувати, як постійно зменшується парковий простір.
Усе почалося з головної артерії до парку, яка раніше була пішохідною зоною. Понад десять років тому її поділили навпіл: по одній ходять пішоходи, в тому числі батьки з маленькими дітками, а поруч їздять автомобілі до новобудов. І хоча під’їзд до цих висоток облаштували з іншого боку, від вулиці Рєпіна (так званий мікрорайон верхньої «Канада»), але чимало транспорту їздить саме дорогою до парку.
Однак це було ще терпимо, допоки наші славні архітектори не дозволили збудувати ще одну елітну багатоповерхівку, вихід із комерційних приміщень якої впирається у… верхні лавки Співочого поля.
Йдемо далі. Одразу за Співочим полем розмістився заклад громадського харчування «Лемківський двір». І якщо раніше там була лише одна невеличка будівля, то останнім часом він значно розрісся, обгородивши частину навколишньої території, тим самим ставши справжнім двором.
Одразу за «Лемківським двором» активно будується тенісний центр, який чомусь названо, як повідомляє інформаційний стенд, рекреаційним об’єктом. Я двома руками «за», щоб у Тернополі було якомога більше об’єктів спортивної інфраструктури, але «проти», щоби вони виростали за рахунок паркової зони. Свого часу на тому місці знаходилася спортивна площадка з кількома тренажерами, яка була доступною всім, навіть я інколи там займався. А що ми маємо нині? Частину парку передано приватному тенісному центру, де навряд чи будуть займатися прості смертні (великий теніс – це доволі дорогий вид спорту), і добре, якщо у ньому буде відведено кілька годин для безкоштовних тренувань обдарованих тернопільських тенісистів. А ще під цей спортивний комплекс, практично у саме серце парку, не гребують їхати автівки, хоча для цього є спеціально відведене місце.
Звернувши у бік від тенісного центру, впираємось у Свято-Троїцький духовний центр. Знову ж таки я не проти культових споруд, сам є віруючою людиною, однак якось не по-духовному виглядає, коли цей храмовий комплекс усе більше й більше влазить у парк і на сьогодні практично дійшов до дитячих атракціонів.
З іншої сторони парку, від Східного масиву, втулили великий магазин. Бізнес – це добре, але знову ж таки чому за рахунок парку? Хоча мені можуть апелювати, що це не парк, як і непаркова зона вздовж об’їзної дороги, де розмістили автозаправки і мийки. Але я завжди знав і ніхто мене не переконає в іншому (Генплан чи ще щось), що вся територія між проспектами С. Бандери та Злуки і об’їзною дорогою входить до парку Національного відродження.
Про екоготель, який після спротиву тернополян перетворився на соціально-спортивний центр «Вулична академія», вже сказано багато. У сьогоднішньому числі «Номер один» знову розповідається про цю скандальну будову. Люди, дійшовши до відчаю, вдалися до радикальних кроків, а влада чомусь мовчить і не втручається. Якщо тернополяни знову проковтнуть черговий парковий «дерибан», то можна сміливо говорити, що мешканці Тернополя не мають слова, а всім править вічно «зелений».
Ну і на завершення як не згадати про ще один потенційно небезпечний крок, який знову ж таки може обмежити парковий простір. Уже є рішення міської ради, щоби біля «Літака» звести висотку для працівників однієї із правоохоронних структур. І хоча щодо цього питання проходять судові справи, навряд чи це когось зупинить. Хоча саме правоохоронці мали би першими стати на захист парків…
І як би хто не називав те, що відбувається в тернопільських парках, – розбудова спортивної інфраструктури, розвиток бізнесу чи покращення житлових умов громадян – треба речі називати своїми іменами: у людей крадуть їхній парк – єдину зелену зону в радіусі 3-4 кілометрів…
Джерело: Тижневик "Номер один"
5949