…Роман зненавидів вітчима навіть не з першого погляду, а з першої посмішки матері, коли та оголосила дітям, що відтепер у них буде справжній татко. Сини похмуро дивилися на неї, абсолютно не розділяючи її оптимізму. Старший, Славко, автоматично почухав брову, що колись розбив, ударившись об кут шафи, відкинутий ударом міцної батьківської руки. Брова давно загоїлася, а от звичка залишилась: коли хлопчині щось не подобалось, він одразу торкався шраму. Менший, Ромко, так похмуро подивився з-під лоба на матір, що та зніяковіла і замовкла.
Аж тут рипнули двері й до хати зайшов новоспечений татусь. Чоловік здивовано глянув на товариство і хмикнув: «Бачу, Надю, твої хлопці не дуже радіють мені».
Жінка розвела руками: «Вони просто ще не звикли, зовсім тебе не знають».
Проте з роками стосунки дітей з дядьком Геною не покращились, вони просто навчилися співіснувати під одним дахом. Щоправда, чоловік часом випивав, однак дітей не ображав, а казав: «Не я породив, не мені карати». Заробляв тим, що таксував на своїх стареньких «Жигулях» або їздив на заробітки до Польщі. Та коли хлопці повиростали, стосунки їх практично припинилися. Роман одружився та оселився з дружиною в сусідньому райцентрі: винаймали житло та ростили двоє дітей.
Аж раптом на початку літа 2015 року Роману зателефонував вітчим і попросив дозволу трохи пожити у них: мовляв, посварився з твоєю матір’ю, не ночувати ж у полі. А невдовзі дружина молодика зібралася у справах до батьків, залишивши на чоловіка малих. І от поки молодий татусь роздумував, як дати собі раду, зателефонувала його мати. Погомоніли про різне-всяке, аж бабця запитала про онуків. – «Та от збираю на вулицю гуляти», – відповів син. – «А де ж жінка?» – здивувалася старенька. – «Поїхала до батьків», – неохоче пояснив і не витримав, пожалівся, що залишила на нього дітей. – «То привозь їх до мене», – запропонувала бабця, втішена побаченням з малими.
Роману не потрібно було пропонувати двічі, і вже за годину він з дітьми стояв на рідному подвір’ї. Постаріла мати обцілувала дітлашню та завела в садок на малину. І раптом почала жалітися синові на чоловіка. Мовляв, часто п’є, до біди ж багато не треба, часом навіть вдома не ночує. «Жени його», – жорстко порадив син. Ще трохи погомоніли, потому він швидко попрощався, бо поспішав на автобус.
Вже коли під’їжджав додому, зателефонував товариш, такий самий необтяжений роботою трохи старший Павло. Спитав, чи не проти порибалити. Новоспечений кавалер охоче погодився. Відтак зустрілися вже на березі річки. Сиділи, пили пиво, гомоніли, коли Романові зателефонував вітчим: «Ти де? Я тут дещо прихопив, але одному пити не хочеться». «То ми зараз допоможемо, – охоче гмикнув пасинок. – Ходімо, дядько пляшку купив», – пояснив товаришу і почав швиденько змотувати вудку.
Та поки вони прийшли, старий уже відкоркував оковиту. Пляшка швидко спорожніла, і вітчим сходив за другою. Сп’янілий дядько раптом почав повчати Романа. Пасинок образився: «Ти мені ніхто, закрийся і сиди мовчки!» – «Я тобі зараз покажу – ніхто!» – огризнувся Генка і замахнувся на господаря. Роман ногою вибив з-під нього стілець. Дядько впав, але продовжував ображати та ще й пригрозив усе розповісти невістці. Тут уже Роман ніби здичавів і накинувся на старого – бив ногами й кулаками. Закривавлений дядько почав кликати на допомогу та рачки поповз до вхідних дверей, але молодик затягнув його назад до кімнати і знову почав бити.
Не витримавши, Павло відтягнув друга від старого та запропонував піти погуляти. За пару годин, коли вони повернулися, Генка продовжував лежати біля входу, лише зрідка стогнучи. Роман ще пару разів ударив його ногою у голову та груди і сів із другом допивати оковиту. Потім вони полягали спати. Але сон тікав від пасинка. Він сів на ліжку, подивився у коридор, де на брудній підлозі лежав уже напівживий чолов’яга. «Давай винесемо його в літню кухню, а то ще вночі заріже нас», – запропонував Павлові. Той погодився. Коли вийшли надвір, гість покосився на дядька і здригнувся: все обличчя й тулуб у нього були закривавлені, одне око перетворилось на величезний синець, а друге дивилося просто на нього. Павло здригнувся і ледь не випустив тіло. Уранці протверезілий господар підхопився і подався до кухні, але вітчим уже охолов.
Навіть не змивши крові з рук, друзяки сіли снідати. «Його треба десь сховати», – запропонував Роман, кивнувши головою на стілець, де вчора сидів убитий. Гість кивнув на знак згоди. По обіді вийшли на город і почали рити яму, а щоб дарма не працювати, Роман над могилою встановив вбиральню.
Після того поїхали у містечко, де намагалися продати стареньке авто жертви, та чоловік, якому запропонували «Жигулі», знав потерпілого й одразу звернувся до дружини: чи не матиме він проблем, якщо купить машину Геннадія та ще й без документів? На той час жінка вже звернулася до правоохоронців, і поліція шукала зниклого безвісти Геннадія. Ясна річ, на подвір’ї їх одразу зацікавив новенький туалет. До того ж на горищі знайшли документи на ті самі «Жигулі».
У суді 26-річний пасинок вини не визнав, немов закляття повторюючи: «Я не думав, що побої можуть призвести до смерті». Однак висновки судмедекспертизи свідчили саме про намір позбавити життя. Тим паче, що він запевняв: «П’яним я не був». Отож вироком Чортківського районного суду Романа засуджено до 12 років позбавлення волі, його вірний друзяка Павло за приховування тяжкого злочину наступні 2 роки проведе за гратами. Апеляційний суд Тернопільської області відхилив скаргу небезпечного злочинця.
Марина Криниця
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: вбивство, кримінал, Тернопільщина
5802