На Торецькому напрямку у самому пеклі війни він здобував свій бойовий досвід. Для піхотинця стрілецького батальйону поліції Тернопільщини, це не просто слова, а щоденна боротьба на найгарячішому напрямку фронту. Разом із побратимами він став тим, хто зриває плани ворога та тримає лінію фронту.
Торкаючись своїх нагород Олександр щоразу повертається у спогади, адже кожна з них має свою історію мужності та боротьби. Вони вкотре нагадують йому про пережиті бої та ціну, яку він заплатив за право їх носити.
«Це «За оборону України» від Президента, а це почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ «Срібний Хрест». Ці нагороди – це не просто відзнаки. За кожною з них – бойовий досвід, втрата побратимів і війна, яку я пережив особисто», – розповідає Олександр.
До війни поліцейський працював дільничним офіцером. Саме так його знають місцеві у рідних Бережанах на Тернопільщині. Долучитися до стрілецького батальйону поліції Тернопільщини, каже, вважав своїм обов’язком. Свій бойовий досвід він здобував у самому пеклі війни – на Торецькому напрямку.
«Ми потрапили в піхоту. Перебуваючи на позиціях, здійснювали контроль за ворогом та пересуванням його техніки, а також не давали йому змоги просунутися далі», – розповідає Олександр.
Перший бойовий вихід поліцейський запам’ятав назавжди. Це було серйозне випробування, адже він не знав, що на нього чекає. Щоб дістатися позиції та закріпитися на ній, необхідно було ретельно підготуватися. Виконання завдань вимагало високої фізичної витривалості та сили, адже доводилося долати великі відстані й переносити спорядження вагою 50-60 кілограмів.
На позиціях бійці перебували по 10 днів. Умови були вкрай складними: доводилося економити воду, а забезпечення здійснювалося переважно за допомогою дронів, оскільки ворог постійно контролював ситуацію та ускладнював підвезення. Це було виснажливо, однак поліцейські розуміли, що мають виконати поставлені задачі.
«Найскладніше на позиції було вночі, адже це вимагало максимальної концентрації та витривалості – цілу ніч доводилося залишатися без сну. Ми разом із побратимами прислухалися, чи часом ніхто не підходить до нашої позиції, чи немає руху техніки. Крім того, у нічний час позиції росіяни інтенсивно обстрілювали з різних видів озброєння», – пригадує боєць.
На Торецькому напрямку ворог застосовував різні види озброєння – артилерію, міномети, керовані авіабомби, а також велику кількість дронів, зокрема FPV та на оптоволокні. Неодноразово здійснювалися скиди з ворожих безпілотників по позиціях захисників. Олександр пригадує випадок, коли під час одного з заходів на позицію він разом із побратимом потрапив під атаку ворожого дрона.
«Помітили дрон, який летів в наш бік. Він почав робити маневри, підлітати до мене, а потім до побратима. Ми зрозуміли, він прицілюється по нас. Було прийнято рішення, що товариш побіжить вперед, щоб відірватися від дрона, а я залишуся в очікуванні. Коли він відійшов на безпечну дистанцію, я теж рушив до позиції, але дорогою травмував ногу – розірвав зв’язки. У цей момент мене врятували інші бійці та допомогли дістатися до позиції», – розповідає Олександр.
На війні, за словами поліцейського, важливо зберігати холодний розум і приймати виважені рішення, адже від них залежить не лише твоє життя, а й життя побратимів.
«Найважливіше на війні – це згуртованість і взаємодопомога. Наш стрілецький батальйон був одним із найкращих, кожен боєць показав себе з позитивної сторони», – додає він.
У складні моменти Олександру допомагала триматися думка про повернення додому, до своєї сім’ї. Найважче розлуку з батьком переживала п’ятирічна донька, яка завжди носила із собою його фото, щоб відчувати його поруч.
9 червня 2025 року позицію, де Олександр перебував ще з чотирма побратимами, обстріляли. Під час цього артобстрілу він отримав поранення. Один зі снарядів 120 міни влучив у вхід до бліндажа:
«Нас засипало землею. Спершу був справжній страх. Ми переживали один за одного, думали, що втратили побратимів, оскільки ніхто не озивався. І лише почувши голос одного з них, я зрозумів, що хтось ще залишився живий. Тоді ми побачили, що декілька наших бійців також поранені, але не могли подати голосу».
Майже 10 годин бійці чекали на евакуацію. Через безперервні обстріли було складно дістатися до їхньої позиції.
«За 50 метрів до позиції у бойову машину поцілив ворожий дрон. Було підбито два колеса. Ми завантажили пораненого товариша та змогли проїхати всього кілометр як в авто влучив ще один FPV. Це була дронова атака. За два кілометри – поцілив третій. Автомобіль повільно пересувався і ми думали, що вже не доїдемо, але досвід водія та екіпажу допоміг нам дістатися до безпечного місця», – пригадує поліцейський.
Олександр отримав осколкове поранення плеча та акубаротравму. Пройшов лікування і тривалу реабілітацію.
«Наслідки тієї травми відчуваю дотепер, вона залишає слід не лише на тілі, а й у пам’яті. Проте пережитий досвід лише загартував мене, навчив цінувати кожну мить життя», – каже боєць.
Після реабілітації Олександр повернувся до виконання службових обов’язків дільничного офіцера поліції у Бережанах. У планах – подати кандидатуру на посаду поліцейського офіцера громади та продовжувати допомагати людям.
Сьогодні Олександр також активно підтримує тих, хто повернувся з війни. Він є членом громадської організації «Ветеранський простір «Незламні духом» і на власному досвіді знає, наскільки важливо бути поруч із ветеранами та допомагати їм адаптуватися до цивільного життя.
Джерело: ПЕРШИЙ онлайн
4475