Сьогодні, 11 грудня, 75-річчя святкує легендарний нападник та бомбардир з Монастирищини, чемпіон Тернопільської області та бронзовий призер чемпіонату Центральної ради ДСТ «Колос» Любомир Степанович Гурчак.
Любомир Степанович народився у приміському до Монастириська селі Підгородне. Згодом це село було приєднано до Монастириська і нині має назву вулиця Володимира Великого. Місцеві називають цю частину міста – Фільварком. До речі, це надзвичайно футбольне село, адже в ньому народилися дуже багато знаних на Монастирищині футболістів – брати Махно, Громосяки, Ванат, Гурей, Гавришків, Лазаревич тощо.
Після школи Любомир Гурчак поступив до ПТУ м. Калуш. На Івано-Франківщині вперше почав грати футбол на дорослому рівні. У 1973 році виступав за бережанський «Кришталь» у чемпіонаті Тернопільської області (перше коло). Звідти повернувся до рідного Монастириська і всю свою футбольну кар’єру виступав на позиції нападника за місцеві команди «Колос» та «Будівельник», а також зрідка міг підігрувати за коропецький «Дністер».
З монастириським «Будівельником» у 1976 році спершу здобув перемогу в зональному турнірі на першість УРСР по ДСТ «Колос», а згодом – виборов бронзові нагороди у фінальній частині чемпіонату Центральної ради ДСТ «Колос», яка відбувалася в Баштанці Миколаївської області. Того ж року допоміг «Будівельнику», вперше в історії монастириського футболу, здобути золоті медалі чемпіонату Тернопільської області, ставши при цьому кращим бомбардиром команди.
– Доля чемпіонства вирішилося у Ланівцях в очній зустрічі між претендентами на титул місцевим «Цукровиком» та нашим «Будівельником». Дуже важкий і рівний матч завершився перемогою гостей – 2:1. Матч проходив під проливним дощем і йшов, здавалося, до логічного нічийного завершення. І тут лідер монастириських атак Любомир Гурчак, обігравши усіх захисників і воротаря суперників спрямовує м’яча у порожні ворота і з піднятими вверх руками біжить до центра поля. М’яч натомість зупинився у калюжі перед порожніми воротами і першим до нього встигає Володимир Венгринович, який і приносить нам омріяну перемогу, яку зафіксує фінальний свисток Івана Васильовича Ониська з Тернополя!, – пригадує ті щасливі миттєвості партнер Гурчака по команді Михайло Шлапко.
У 1977 році Любомир Гурчак з командою «Будівельник» виступав у чемпіонаті України серед колективів фізкультури. Наступного року пробував свої сили у підгаєцькій «Ниві», яка тільки створювалася і в яку було запрошено кілька гравців «Будівельника». Однак, по певних причинах, так і не став гравцем цієї команди, хоча був нічим не гіршим за іншого нападника Петра Прядуна, котрого запросили у Підгайці зі збаразької команди.
Вболівальники зі штажем можуть пригадати покер Любомира Гурчака у ворота збаразького «Електрона», які тоді боронив один з кращий голкіперів Тернопільщини Роман Колодійчук. Наприкінці 1985 року пан Любомир проводив свій прощальний матч і тоді було озвучено, що лише в офіційних поєдинках Гурчак забив 265 м’ячів. Що цікаво, таких прощальний матчів у його футбольній біографії було кілька, адже футбол ніяк його не відпускав. Загалом у складі монастириської команди Любомир Гурчак виступав понад 15 сезонів.
У грі Любомира Гурчака завжди відзначали високу техніку поводження з м’ячем, дриблінг (обіграти двох-трьох, а то й чотирьох суперників для нього було не проблема), поставлений удар з обох ніг, швидкість та нестримне бажання забити гол. До того ж він був фізично міцний, хоча й не високим на зріст, і чимось нагадував відомого тернопільського бомбардира Петра Прядуна.
Пану Любомиру пощастило з дружиною Марією, котра сама любила футболу і підтримувала чоловіка на всіх домашніх поєдинках монастириської команди. З пані Марією Любомир Гурчак виховали двох синів – Олеся та Романа, останній нині у Збройних силах України боронить країну від російських окупантів.
Асоціація футболу Тернопільщини, особисто її голова Тарас Юрик та вся футбольна громадськість краю вітають Любомира Степановича з 75-річчям. Усі разом підносять Вам, шановний ювіляре, величезний букет, «зітканий» з щирих слів на Вашу адресу: здоров’я, довголіття, невичерпної бадьорості та енергії, а щоби серце любило і билося в ритмі щастя ще багато-багато літ. А ще, щоби Ви після бравих 75, кожен новий день зустрічали з посмішкою та добрим настроєм.
Джерело: ПЕРШИЙ онлайн
4139