Після обрання нового президента в Україні стрімко зросла кількість різноманітних політичних процесів. Дуже часто громадяни нашої держави просто не встигають відслідковувати те, що відбувається, і через це у людей виникає багато запитань. Ми поспілкувалися з політичним експертом, головою аналітичного центру Free Voice Олексієм Роговиком. Він дав вичерпні відповіді на актуальні запитання, які турбують і цікаві кожному нашому читачу.
«Зеленському дуже гарно виходить грати роль «інакшого», «неполітичного», «антисистемного» президента»
– Як би Ви охарактеризували політичний курс Зеленського?
– Дуже складно описати цей курс однозначно. Він є експериментальним. Складається враження, що цілісної стратегії і чіткого курсу нема. Спочатку команда Зеленського працювала як виборчо-технічний штаб. Зеленський був президентом-соціологією, тобто робив виключно те, що популярне і бажане у суспільстві. Було і є дуже багато кліпових, одноактних і фрагментарних дій. Дуже багато імпровізації. Є певні ключові пріоритети, до прикладу, мир на Донбасі. Є певний акцент на економіці і проглядається чітке створення ліберальних умов для закордонного бізнесу в Україні. Є концентрація повноважень у руках популярного в народі президента.
Виникає враження, що чим далі «в ліс», то тим більшим є вплив західних партнерів та олігархічних сил. Не тому, що вони здійснюють вплив конкретно на Зеленського, а тому що вони здійснюють вплив на окремих урядовців, депутатів, членів Офісу президента. Зеленський через це втрачає певний контроль і виникає розгубленість перед гострими і важкими проблемами. А зовнішніх експертів до себе Зеленський не допускає, а отже, не володіє альтернативною незаангажованою думкою.
Йому дуже гарно виходить грати роль «інакшого», «неполітичного», «антисистемного» президента, десакралізувати владу, дуже гарно вдається загравати з суспільною думкою і піаритись, зберігати свій рейтинг, але все важче стає демонструвати хоч якісь результати. Повторюються старі «граблі».
– Верховна Рада 9 скликання одразу приступила до роботи. Не пригадую такого ентузіазму в попередників. Але складається враження, що вони працюють скоріш не на якість закону, а на кількість. Значна частина юристів стверджує, що в нашій країні вони діяти не будуть. От, наприклад, викривачі корупції. Така практика дійсно успішно працює в країнах Європи і США, але там люди точно знають, що правоохоронні органи зможуть гарантувати викривачу безпеку, в Україні ж – це практично неможливо. А що думаєте з приводу законодавчого «турборежиму» Ви?
– Наша країна не має часу «розкачуватись». Є багато давно назрілих рішень, що простоювали лише через відсутність політичної волі попередніх влад. Але це не означає, що треба швидко ухвалювати неякісні чи токсичні закони ще й із порушенням процедур. У мене не було б зауважень до «турборежиму», якби всі закони були згідно з радикальними підходами до змін, як це й обіцялося перед виборами. Але коли ухвалюють репресивні податкові закони, коли поспіхом «протягують» земельний законопроєкт, то зникає довіра до будь-яких інших законопроєктів. Швидкість виправдана, коли немає предметних зауважень. А вони швидко з’явилися.
Зараз влада натиснула на «гальма» у «турборежимі» та почала «здавати назад» у питаннях війни, землі та частково податків. І така реакція пояснюється падінням рейтингів Зеленського протягом одного місяця та побоюваннями від наростаючого ефекту протестних настроїв. Ще з перших днів президентства Зеленського було зрозуміло, що він отримає спротив багатьом ініціативам щодо Донбасу, до прикладу. Саме через очікування такого спротиву він влаштував «турборежимний зелений парад» законопроєктів у парламенті. Це ще й єдина можливість втримати вкупі настільки різноманітну та суперечливу за поглядами й професіоналізмом фракцію.
А щодо законопроєкту про викривачів – то ми 3 роки в рамках антикорупційного проєкту в часи президенства Порошенка билися за прийняття подібної ініціативи. Це дуже успішна практика в США, Австралії, Великобританії, Південній Кореї та Японії. За її допомогою в бюджети повертаються десятки мільйонів доларів. А громадяни отримують значні відсотки від повернутих коштів. Це стимулює їх дуже пильно слідкувати не тільки за діями влади, а й великих корпорацій. Але без судової та правоохоронної реформи цей механізм повноцінно дійсно не запрацює. Зараз ухвалено базові закони щодо цих реформ. Там більше позитиву, аніж негативу.
«Усі соціальні опитування свідчать про те, що до 70% громадян України не підтримують запровадження ринку землі в принципі»
– За секс-скандалом у Раді, виступом хору ім. Вірьовки складається таке враження, ніби намагаються приховати від народу президентські ініціативи, які стосуються внесення змін до Конституції. Для прикладу, щодо законодавчої ініціативи народу. Як мінімум, певна частина політичних партій захоче уникнути відповідальності, пропихаючи через «народ» закон, який комусь вигідний, вже не кажучи про намагання адептів російського впливу розкачувати певні соціальні групи. На Вашу думку, чи виправдані такі ризики?
– Думаю, за усіма цими скандалами намагаються приховати інші речі. Деталі переговорів щодо Донбасу, законопроєкти у парламенті щодо податків та ринку землі, бюджетний процес-2020, скандальні кадрові Зе-призначення…
Я є одним із прихильників конкретно цієї законодавчої ініціативи президента. У нас всі роками розповідають, що народ є реальним джерелом влади, але, окрім виборів і низки місцевих інструментів, для реального народовладдя не створено умов. І мова тут не лише про право законодавчої ініціативи народу як окремого суб’єкта, а й про законодавство щодо референдумів, яке на практиці не працює.
Законодавча ініціатива народу – це масштабування моделі місцевих електронних петицій чи місцевих ініціатив. Коли певні соціальні групи збиратимуть відповідну кількість підписів чи голосів, щоби просунути якийсь законопроєкт. Звичайно, завжди є ризики, що це будуть використовувати різні політики або не надто фахово. Та законопроєкти – це не завжди документ на 500 сторінок. Наявність такої можливості є нормальною практикою розвинутих демократій. Це стимулює і громадську активність, і залучення фахових експертів у суспільстві, і деякі публічні дискусії. У Новій Зеландії, до прикладу, люди можуть навіть коментувати на сайті парламенту законопроєкти, подавати до них правки і так далі. У Фінляндії успішні петиції стають законопроєктами у парламенті. Те саме у Британії. Ми лише на початку цього шляху, і тому для нас це виглядає дивно й незвично. Єдине тут потрібно, щоби цим не міг скористатися російський агресор. Тому в окремому законі треба прописати, що не можна в народній законодавчій ініціативі пропонувати речі, що суперечать Конституції в частині суверенітету, територіальної цілісності і т.д.
– На Вашу думку, відкриття ринку землі – це прихована загроза?
– Був і є прихильником ідеї прозорого, цивілізованого, а головне конкурентного ринку обігу землі. Але ознайомлення з текстами урядових законопроєктів на цю тему, заяви основних спікерів уряду не дають змоги на сьогодні підтримувати цю ініціативу.
Поки що не побачив реальної політичної волі до запровадження запобіжників (регулювань) проти скупки задешево української землі як внутрішніми олігархами, так і зовнішніми транснаціональними корпораціями. Фінансових стимулів та підтримки дрібних чи середніх фермерів у цій моделі абсолютно недостатньо. Їх зараз ще й цілком прибрали з проєкту бюджету 2020. Залишається мова про можливість участі в ринку землі компаній з іноземними засновниками. Ще й із монополістичними квотами по 210 тисяч гектарів на «особу» в базовому законопроєкті.
Влада відмовилась від відкритої дискусії щодо цього рішення з суспільством. Мова навіть не про можливий земельний референдум і навіть не про адекватну комунікацію на рівні експертних та галузевих кіл. Ми всі чудово бачили, як законопроєкти щодо землі таємно «протягували» у парламентському комітеті. Це ще більше підриває і так малу довіру до ініціативи. Усі соціальні опитування і так свідчать про те, що до 70% громадян України не підтримують запровадження ринку землі в принципі. І це без згаданих мною нюансів. Українці справедливо переживають, що українські села при поганому законі можуть потрапити у ще більшу «економічну депресію». Бо, окрім традиційних соціальних проблем, посилиться тиск і вплив великих агрохолдингів на малі господарства. Усе це може завершитися дешевою монополізацією землі в руках «великих гравців». 72% території країни по ціні майже 12 млрд. доларів. Без виправлення усіх згаданих проблем мораторій не може бути скасований. Поки що це загроза.
– На Вашу думку, чи потрібна кримінальна відповідальність за кнопкодавство? Адже по суті бажаного ефекту досягти буде практично нереально, бо такі справи в судах можуть розглядатися тривалий час…
– Сама по собі ідея кримінальної відповідальності за кнопкодавство є нормальною. Це був би потужний стримуючий фактор для депутатів. Тим більше, після повного скасування депутатської недоторканності. Але Ви праві в тому, що такі справи розглядатимуться роками. Тому ефективно цю проблему не вирішать ані кримінальна відповідальність, ані свіжа спроба впровадити мізерні штрафи.
Усі дилеми з кнопкодавством може вирішити впровадження сенсорної кнопки. Технічно та юридично ми до цього майже готові. Тут потрібна політична воля нового керівництва парламенту і деякі зусилля щодо налагодження роботи системи. Але, на жаль, поки ми бачимо політичний піар, а не бажання вирішити ситуацію. Тим більше, ми не побачили реального покарання кнопкодавів зі «Слуги народу».
«Підтримую узаконення подвійного громадянства, але лише з провідними нашими західними партнерами»
– Заборона грального бізнесу діє з 2009 року, але попри це він увесь цей час залишався в тіні. Хоча й були спроби його легалізувати. На Вашу думку, чи вдасться це команді Зеленського і чи на часі такі зміни?
– Легалізація азартних ігор та інших подібних сумнівних тем – давно пройдений етап для багатьох цивілізованих країн. В Україні на такі речі одночасно є беззаперечний попит і неоднозначне ставлення у суспільстві. Шлях заборон призводить до «тіньових розваг» та їхнього «кришування» правоохоронними органами. У підсумку негативний ефект не зникає, а бюджет втрачає податки. Тому виникає враження, що іншого способу взяти під контроль ситуацію нема. Тому думаю, що на часі.
Чи вдасться? У бюджеті 2020 закладено оптимістичні 3 мільярди гривень прибутків від легалізації. Це демонструє, що влада або чітко налаштована на результат, або в неї є навіть домовленості з найбільшими «гравцями» цього ринку. Все буде залежати від кінцевої редакції спеціального законопроєкту. Дуже багато зацікавлених, щоби вплинути на підсумковий текст документа, в тому числі у теперішній владі. Мені здається, що проблема буде вирішена лише частково, але побачимо.
– Віцепрем’єр-міністр із питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Дмитро Кулеба вважає, що Україна повинна узаконити подвійне громадянство. Мотивують це тим, що таке рішення дозволить збільшити притік інвестицій в Україну. Як Ви думаєте, чи потрібна така ініціатива?
– Дискусія досить давня. У більшій мірі цю ініціативу вже давно просували багато спільнот закордонних українців. І вона дійсно може дати і економічний, і соціальний ефект. Але я ідею підтримую лише частково – узаконення подвійного громадянства тільки з провідними нашими західними партнерами. І в жодному разі не можна узаконювати подвійне громадянство з державами-сусідами України. Мова тут не тільки про російського агресора, а й про Польщу, Угорщину та інші країни, з якими в нас багато історичних суперечностей з територіальним присмаком. Хто детально слідкував за агресивними та окупаційними діями РФ на Донбасі та в Криму, то знає, що прелюдією до цих дій була в тому числі паспортизація.
– Президент Володимир Зеленський особисто призначив голову ТОДА Ігоря Сопеля. При цьому він обійшовся без традиційних для нього звинувачень місцевої еліти, як це було на Закарпатті (митниця), Харківщині (ліси), Житомирщині (бурштин). На Ваш погляд, чому так сталося, невже в нашому краї усе так добре?
– Упевнений, що набір проблем у кожній області мало чим відрізняється. І при бажанні можна знайти більш ніж достатньо для десятків гучних скандалів. Зеленський балансує між загальносуспільними запитами та обласними особливостями. Якщо у більш лояльних до нього областях він продовжує «розноси розбійників», то в більш критичних західних областях поводиться помірковано. Усе це є наслідками президентської виборчої кампанії і тих настроїв, що панували у відповідних областях. Володимир Зеленський знає, що його позиції на Тернопільщині є слабшими, а в його політичних конкурентів – сильнішими. Тому він використовує улесливу тактику співпраці. Те саме відбувається й у Львівській області. Тут теж втілюється дуже м’яка політика. Він не хоче подразнювати населення областей, що відомі своєю політичною активністю.
– Те, що перший офіційний візит на Тернопільщину Володимира Зеленського в статусі глави держави супроводжувався «коридором ганьби», може якось негативно вплинути на відношення центральної влади країни до нашої області?
– В Офісі президента сприймають цей «коридор ганьби» виключно як політичну акцію деяких політичних партій і не пов’язують її із самим регіоном. Згодом такі «коридори» президенту намагалися зробити і в інших областях. Через цю ситуацію є незадоволення правоохоронними та силовими органами, що нібито не спрацювали на випередження. Тому впевнений, що саме через «коридор ганьби» відношення влади до Тернопільської області не зміниться. Воно й далі залишиться обережним. А ось позиція місцевих політичних та громадських кіл щодо тих чи інших питань, до прикладу тої ж таки «формули Штайнмайєра», в Офісі президента моніториться.
«У деяких областях призначення часто віддають «на відкуп місцевим феодалам»
– Чи будуть в пріоритетах у президента ті області, де він отримав найбільшу підтримку, а ті, де віддали свою перевагу Петру Олексійовичу, навпаки, залишаться поза увагою?
– Думаю, у команді Зеленського будуть сповідувати тактику рівних можливостей. Не буде якихось особливих «санкцій» чи «подарунків» щодо розподілу коштів державного бюджету або інших питань. Політично поведінка самого Зеленського і представників його команди, звичайно, відрізнятиметься. Якщо в інших областях мова йтиме про нарощення і закріплення впливу, то в більш опозиційних мова йтиме про втримання хиткого політичного балансу, тримання під контролем. У будь-якому випадку на ситуацію в усіх областях все одно найбільше впливатиме те, що відбуватиметься в Києві. Бо саме «центральні рішення» можуть викликати найбільше схвалення чи найбільше збурення. А в областях уже йтиме «відлуння». А ось усі місцеві особливості та фактори здобудуть свою роль уже на місцевих виборах.
– Перше призначення на Тернопільщині після губернатора було голови Тернопільської СБУ, який був серед фігурантів розслідування телепрограми «Схеми». На Вашу думку, чи не враховують у владній вертикалі подібних репутаційних ризиків для себе?
– Кадрова політика нової влади, на жаль, підтверджує побоювання щодо вузького кола «запасних» у Зеленського. Кадровий голод на посади голів ОДА та інші є очевидним. Це є надзвичайною проблемою лише тому, що Зеленський не розглядає як кадри багатьох незалежних і професійних громадян. Він підбирає удавано вірних або «підсунутих» збанкрутілим оточенням та наближеними олігархами і групами. Президент підтвердив, що не завжди контролює призначення. Кадри – це його найслабше місце. А тому багато посад займають лобісти різних фінансово-промислових груп. У деяких областях призначення часто віддають «на відкуп місцевим феодалам». Сам по собі Офіс Зеленського поділений на три умовних сектори з різними групами впливу, що лобіюють різних людей. Це складний процес.
Як ми бачимо за дуже багатьма призначеннями, наявність великих «зашкварів» чи сумнівних зв’язків не стає перепоною для призначення. Деколи навіть люди з більш прозорою репутацією відхиляються або не включаються у перелік кандидатів. Ми отримуємо сигнал, що Зеленський захищатиме найближчих членів своєї команди до останнього. Це головна проблема і загроза. Як «сліпе» ОБСЄ. Але не факт, що цей захист пошириться на чиновників місцевого рівня. Тим більше, у президента планують суттєве перезавантаження партії та команди. Можливі дострокові парламентські вибори. А це загрожує свіжим призначенням перейти у статус «тимчасових». У принципі, багато призначень спочатку розглядалися саме так.
Політики з команди Зеленського мають подякувати йому за тимчасовий імунітет. Шалений рівень довіри та сподівань на Зеленського екстраполюється на інших його представників. І таке враження, що в них єдина надія на ті 73%. Складно уявити, як буде розколюватись команда та лояльні до нього еліти, коли рейтинг поповзе донизу.
– Теперішня влада вирішила суттєво скоротити штати РДА. Чи не може це в майбутньому відгукнутися, адже кожна влада на виборах опиралася на адміністративний ресурс?
– Хотілось би нарешті дожити до українських виборів, у яких не буде застосовано адміністративного ресурсу. І якщо скорочення штатів РДА сприятиме звуженню застосування цієї архаїчної політичної практики, то це, однозначно, позитив.
Та мені здається, що скорочення штатів РДА має бути складовою підготовки до завершення реформи децентралізації. У підсумку якої РДА та ОДА мають бути ліквідовані, а замість них створені посади незалежних префектів. У свою чергу повноту влади мають отримати ОТГ та виконавчі органи відповідних місцевих рад. Префекти ж мають отримати повноваження щодо контролю законності діяльності місцевого самоврядування, але з чітким регулюванням і в конкретних межах.
– Одним із непопулярних рішень нової влади було залишення на посаді діючого міністра внутрішніх справ Арсена Авакова. На Вашу думку, чим воно було продиктоване?
– По-перше, вдячністю за позицію Арсена Авакова під час президентських та парламентських виборів. Позиція МВС перешкодила як багатьом потенційним сценаріям фальсифікації результатів, так і можливим силовим сценаріям. Це зробило перемогу Зеленського не лише можливою, а й такою переконливою.
По-друге, Аваков сам по собі має неймовірний політичний вплив, особливі стосунки з олігархом Коломойським, з американськими політичними колами. Тому тут, думаю, тиск був з декількох сторін. Авакова як гравця відверто побоювались і розуміли, що у разі непризначення він може створити для нової влади багато проблем. Тим більше, Зеленському не було на кого обпертись у силових структурах.
По-третє, в Зеленського знали, що їхні пропозиції щодо Донбасу та деякі законодавчі ініціативи сприймуть негативно. Хтось це називав «путч Порошенка», хтось -«Майдан». Але побоювання щодо майбутніх дестабілізаційних чи протестних акцій, однозначно, були, й Авакову була відведена та роль, яку він уже не раз виконував, – стабілізуючого механізму. І як показує час, він з цією роллю непогано справляється – і контролюючи протестні акції, і в конфліктах у зоні розведення сил на Донбасі.
«Ухвалені податкові закони про касові апарати та кешбек містять серйозні корупційні ризики»
– Ухвалення законів про касові апарати для ФОПів може свідчити про тиск на малий бізнес?
– Однозначно. У будь-якій детінізації чи фіскалізації має діяти логіка: спочатку олігархи, великий бізнес та чиновники, а потім менший бізнес та населення. Тобто спочатку демонополізація, подолання ТОП-корупції, реформа ДФС. По-перше, тому що така справедлива логіка зменшує ризики соціальних коливань. По-друге, тому що така логіка не руйнує середнього класу, що є основою будь-якої здорової економічної системи. Якщо ж ця логіка порушена, то виникає ризик «податкових майданів».
Зараз ми бачимо курс на тотальну фіскалізацію та створення додаткових інструментів перевірок, ускладнення адміністрування податків. Так, негативні наслідки від «економіки в тіні» та уникнення оподаткування для економічної конкуренції очевидні. Але питання в деталях. Бо замість ліберальних реформ і дерегуляції виходить посилення податкових репресій. А таке обмеження економічних свобод призведе до зворотного економічного ефекту. Ще й жодного позитивного від цього ефекту не видно у проєкті держбюджету 2020 до другого читання.
Уже ухвалені податкові закони 1053-1 та 1073 про касові апарати та кешбек містять серйозні корупційні ризики та порушують згадану логіку. Але на підході ще більш серйозні «гетьманцевські» проблемні для бізнесу ініціативи, наприклад 1209 та 1210. Законопроєкт 1210, до прикладу, створює широку палітру для додаткового податкового тиску. Розширює поле для перевірок. Встановлює невизначені повноваження для податківців, що призведе виключно до зловживань та корупційних поборів. Створює для податківців можливість тиску, навіть коли всі документи в порядку, на підставі «підозрілої поведінки». У порушення Конституції України запроваджує формулу «платник податків завжди винен» та скасовує конституційне право громадян не свідчити проти себе згідно зі статтею 63. Скасовує відповідальність податкового інспектора за складені акти та неправомірні дії.
У питаннях податків зараз помітні перші, але поки несуттєві поступки. У Зеленського пропонують мораторій перевірок ФОПів на 2 роки, скасування сплати ЄСВ для ФОПів у місяці без доходів, скасування податків для молоді до 27 років, відмовились від ідеї податку на обмін валют та запропонували скасувати військовий збір.
Та це мізер. Бо репресивні 1053-1 та 1073 про касові апарати та кешбек президент підписав. Бо вбивчі для бізнесу 1209 та 1210-1 досі планують ухвалити. Від риторики про позбавлення права ФОПів надавати послуги ніхто не відмовлявся.
– Нещодавно КСУ визнав законопроєкт про внесення змін до Конституції, що стосуються адвокатської монополії, таким що відповідає вимогам ст. 157 та 158 основного закону. У той же час пригадую, що у 2016 році КСУ надав висновок, у якому зазначив, що введення адвокатської монополії відповідає вимогам статті 157 і 158 КУ. На Вашу думку, чи не свідчить це про те, що КСУ у своїх висновках не є об’єктивним і незалежним, а підлаштовується під президента, і чи не відображається це на якості правосуддя в цілому?
– Про політичну залежність судової гілки влади в нашій країні знають усі. Ці проблеми не оминули і Конституційний суд. По-перше, у нас досі існують політичні квоти щодо призначення суддів цього суду. Мова і про президента, і про парламент. На сьогодні багато професіоналів обмежені у своїй можливості стати суддею Конституційного суду, якщо вони не мають лояльності певної політичної команди. І рішення у підсумку часто ухвалюють політично мотивовані. По-друге, судді одразу стають мішенню контрольованих владою правоохоронних органів і, можливо, деколи змушені ухвалювати те чи інше рішення. Чого тільки вартує конституційний переворот, який судді зробили для екс-президента Януковича. По-третє, часто судді керуються «суспільним запитом». Так було щодо визнання конституційності указу Зеленського про розпуск Верховної Ради, бо відомо, що як мінімум половина суддів сумнівалися щодо цього рішення. 90% підтримки цього указу в суспільстві зіграли свою роль. Судді явно не захотіли «майданів» перед своїми будинками. Наслідки від таких рішень для правосуддя та країни в цілому навіть складно оцінити. В українській політиці нема поваги ані до Конституційного суду, ані до самої Конституції.
– На Вашу думку, чому курс долара падає, а ціни при цьому ростуть? І взагалі, яка причина падіння валюти і чи є в цьому політична складова?
– Видається, що це одночасний збіг декількох факторів. По-перше, є економічні причини. Україна зараз дуже активно продає державні облігації іноземцям. Також зросли ціни на товари українського експорту. Влітку грав роль і певний сезонний фактор. По-друге, є політичні причини. Деякі анонсовані новою владою плани щодо окремих економічних реформ з оптимізмом сприймаються іноземними інвесторами. Також є версія, що деякі політичні кола зміцнюють гривню спеціально з метою отримання окремих фінансових та політичних вигод у майбутньому. Люблять у нас, в Україні, бавитись на коливаннях курсу, спекулювати на цьому.
А чому ціни ростуть? Бізнес закуповує певні товари за цінами попереднього періоду, а тому не бажає працювати собі у збиток. Та й взагалі заробити ніхто не проти. Думаю, що після втілення всіх обговорюваних зараз податкових ініціатив ціни ще зростуть. Бо бізнес закладе посилення податкового тягаря та тиску.
– Чи не може означати, що випуск купюри номіналом 1000 гривень є ознакою девальвації гривні та росту інфляції?
Безумовно. Випуск купюр із таким великим номіналом – це поганий сигнал для економіки. Бо це свідчить про її слабкість і слабкість її валюти. Ознака того, що життя стає дорожчим, а прибутки і соціальні стандарти за ним не встигають. Усім відомо, що найбільші мільйонні купюри існують в африканських країнах з гіперінфляцією.
Вікторія Ушакова
.
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: газета "Номер один", новини Тернополя, Політичний експерт Олексій Роговик
13342