Отець Анатолій Зінкевич доніс свій хрест до краю життя Відійшов у вічність настоятель Свято-Троїцького духовного центру

«Коли думаю про своє життя, то розумію, що у мене день – за три дні. Я народився на свято Чесного Хреста і символічно несу свій хрест служіння. Він не завжди легкий, але він любий моєму серцю», – зізнався якось в інтерв’ю отець Анатолій.

«Українські святині – українському народу»

Направду, він за день устигав зробити стільки справ, що декому й тижня не вистачило б. Молився, вислуховував і підтримував. Ще на порозі Незалежності перейшов до української церкви, а згодом відкрито заговорив про повернення Свято-Успенської Почаївської лаври до лона національної церкви, тож очолив громадський рух «Українські святині – українському народу». Як відомо, отець Анатолій 16 років провів у лаврі, відтак першим порушив питання про проведення ревізії у святих стінах, насамперед щодо місцезнаходження безцінної святині – чудотворної ікони Почаївської Божої Матері.

«Уже п’ять років немає жодної інформації, чи повернулася ікона з Росії, – наголошував протоієрей Троїцького духовного центру. – Святиня вартує кількасот мільйонів доларів! Хоча для мене вона безцінна. Ніхто не проводив у лаврі інвентаризації. Я як голова громадського руху неодноразово порушував це питання перед депутатами обласної ради попереднього скликання. Та з боку тодішньої влади не бачив жодної підтримки, окрім пустої балаканини».

Нарешті на початку грудня минулого року фахівці Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника на виконання наказу Міністра культури Євгена Нищука перевірила наявність «експонатів» за реєстром 1960-х років і не виявили понад 20 цінних ікон. На щастя, у переліку ікони Почаївської Богородиці немає, проте й окремо про стан святині працівники заповідника не вважали за необхідне повідомити.

Із паствою – на революційні барикади

Отець Анатолій одним із перших підтримав Помаранчеву революцію та Євромайдан, а згодом наших добровольців у АТО, причому не лише силою молитви, а й фінансово.

Більше того, у 2007 році як духівник українського козацтва не побоявся разом із тернопільськими козаками поїхати до Одеси та перешкоджати відкриттю пам’ятника російській імператриці Катерині ІІ.

Вознеслась над містом свята Трійця

Та найбільше отець Анатолій опікувався Свято-Троїцьким духовним центром ім. Данила Галицького, що коштом церкви вже понад 10 років возводиться у парку Національного відродження Тернополя.

«Центр будується для увічнення пам’яті загиблих, репресованих, депортованих – усіх, хто поклав свої голови за Україну, за віру православну! Також ми ставимо за мету відродження історичної пам’яті про часи Галицько-Волинської держави, коли під блискучою орудою князя Данила вона стала одним із найвпливовіших центрів Європи», – постійно наголошував протоієрей і додавав, що після завершення будівництва у центрі розмістяться: школа мистецтв і народних ремесел, паломницький центр, лікарня, музей, тут знайдуть притулок самотні старенькі та сироти. Утім вже нині у соборі розрадять та підтримують афганців, чорнобильців, ветеранів АТО.

Священнослужителі центру проводять богослужіння та духовні бесіди, сповідають хворих у лікарнях (адже поруч розташований обласний онкологічний диспансер, друга міська, обласні дитяча й університетська лікарні), сиротинцях, будинках престарілих, бо для самотньої людини так важлива щира розмова!

Крім того, на території духовного центру діє домашня школа «Брум», де разом зі звичайною малечею вчаться і розвиваються дітки з особливими потребами, а влітку при школі діє табір.

«Цей табір відвідують і мої внуки, яким дуже сподобалось спілкуватися з однолітками. Такі зустрічі, спілкування, навчання дуже важливі для реабілітації діток з особливими потребами, адже вони намагаються бути схожими на інших, стараються навчатися добре. А для звичайних діток – це урок милосердя і людяності. Тут навчають опікуватися слабшими», – зазначав отець Анатолій.

…І от 13 лютого 2019 р. після важкої та виснажливої хвороби його не стало. Настоятель лише восени переступив 65 поріг свого земного життя.

Анатолій Зінкевич народився 26 вересня 1953 року в с. Лосятин Кременецького району. Навчався у Кременецькому сільськогосподарському технікумі, Київському інституті народного господарства. Закінчив Ленінградську духовну семінарію і Московську духовну академію. 16 років провів у Почаївській лаврі, потім був настоятелем парафій на Лановеччині і в Тернополі.

Разом із матiнкою Наталею виховав п’ятьох cинiв та донечку. До слова, троє cинiв обрали cвященичий cан i нинi трудятьcя на духовнiй нивi. Найcтарший – єпиcкоп Днiпропетровcький Cимеон (Олег) Правоcлавної церкви України, молодший брат о. Анатолiя — митрополит Луцький Михаїл.

Вислови отця Анатолія про церкву

У нашій родині є таке духовне правило, перефразоване з афоризму одного американського Президента: «Не питай, що тобі дає церква, запитай себе, що ти даєш церкві і Україні».

Я завжди знав і знаю, чому пішов у церкву, щиро люблю свою землю, історію, культуру, і це допомагає мені йти по житті з мінімальними спотиканнями, а Бог допомагає.

…Почаївську лавру

Церква – святе, це люди в ній грішні. Я виступаю проти заміни духовної практики політичною, коли українцям за українські гроші на українській землі забивають мізки російською політикою. Знаю там дуже багатьох монахів, котрі свого часу й мене настановили на шлях, по якому йду нині. Визнаю, що там є чимало добрих, богопослушних монахів. Але є заслані з московських шкіл для ведення антиукраїнської політики. Це диверсійний загін, який робить медвежу послугу Почаївській лаврі.

…ставлення до праці

Переконаний: будь-яка праця приносить користь, якщо її добросовісно виконувати. Я більше поважаю сумлінного техпрацівника, ніж байдужого директора.

Я дотримуюся принципу, який спонукає все робити з максимальною віддачею: «Живи так, ніби живеш останній день, а працюй так, ніби житимеш вічність».

…вихання дітей

Нині перевернулася суспільна свідомість найперше у ставленні до духовності. Так, більшість батьків починають розмову з дитиною із запитання: «Чи ти сьогодні їла?» І рідко хто запитає: «Дитинко, ти вже молилася?» Чомусь нині вважається, що дитину потрібно якнайкраще одягнути, нагодувати, а про душу не дбають.

Кожен повинен займатися тим, що йому до душі. Ми з матінкою Наталею ніколи не тиснемо на рішення дітей, лише можемо запитати: «А ти добре подумав (чи подумала)?»

…своє призначення на землі

Коли думаю про своє життя, то розумію, що у мене день – за три дні. Я народився на свято Чесного Хреста і символічно несу свій хрест служіння. Він не завжди легкий, але він любий моєму серцю. Будівництво Свято-Троїцького духовного центру – нелегка справа, на це потрібні час і розуміння суспільства, адже ми хочемо втілити ідею нового служіння церкви Богові і суспільству.