Після звільнення з полону Михайлу знадобилося близько пів року, щоб повернутися до нормального життя.
«Півроку орієнтовно. Психологічно важко, я навіть кіно не дивився. Ні комедії, ні трагедії не заходили. А риболовля дуже сильно виручала і спілкування з друзями», – розповідає він.
У цей час найбільше підтримкою для нього стала родина:
«Найкращі мої друзі – це моя родина. Це мої сестри, брати, мама. Вони ніколи мене не підводили. Я їм довіряю на 300 відсотків».
Більшість побратимів, із якими він воював у Маріуполі, загинули або перебувають у полоні.
«Майже всі побратими загинули або в полоні. Є двоє, які повернулися. Ще четверо залишаються в полоні, і я не знаю, живі вони чи ні», – говорить боєць.
Він наголошує, що захищали не лише завод, а саме місто:
«Коли йде різниця – Азовсталь чи не Азовсталь – це не є велика різниця. Ми захищали Маріуполь, місто, а не завод. Завод потім захищав нас. Якби не ті бомбосховища, ми б не вижили».
Після поранення Михайло продовжує реабілітацію.
«Лікарі сказали, що курс реабілітації буде все життя, бо не працюють нерви. Але я знаю, що зможу зробити руку майже повноцінною. Лікарі не вірили, але я вже добився більшого, ніж вони казали».
Він не оформив інвалідність, вважаючи, що не обмежений у можливостях:
«Я зараз себе не вважаю людиною з обмеженими можливостями. Поки права рука не працювала, я розробив ліву – тепер у мене дві правих».
Допомагає йому у відновленні музика. Михайло грає на гітарі, щоб розробляти пальці:
«Лікарі так розминали пальці, що очі на лоба лізли. Я вирішив робити це сам – із задоволенням. На гітарі грати люблю, я музикант, закінчив музичну школу по класу фортепіано».
Після перемоги Михайло мріє створити музичний гурт, але не хоче писати пісень про війну:
«Не хочу писати пісні про війну. В нас таких і так багато. Про перемогу – можливо. Але хочу, щоб у гурті всі брали участь у створенні музики. Я ненавиджу кавери. Коли пишеш сам – вона твоя».
Він захоплюється футболом і відверто говорить про те, що заважає розвитку української молоді:
«Молоді не вистачає чесного керівництва країни. Такого, яке не краде. Нам заважає корупція. Якби ці кошти вкладали в освіту, у молодь – ми б уже мали свої Apple і Samsung».
На питання, що для нього означає захист держави, Михайло відповів просто:
«Нам потрібна українська зброя. От тоді в нас буде повноцінний захист держави. Треба зробити самим, не принижуватись і не просити. Треба, щоб усе було своє».
Він скептично ставиться до заяв про деякі нові розробки, зокрема ракету «Фламінго»:
«Я не знаю, чи правда говорять чиновники про її наявність. Якщо з’являється така зброя, її показують світу. Ми поки бачили лише, як вона злітає. Куди вона долетіла – невідомо».
Джерело: Голос
3865