Як часто вам спадає на думку, що для того, аби «бути хорошою мамою (татом)», необхідно «на якийсь час» відкласти власні бажання, плани і потреби? На перший погляд, дивне уявлення, але давайте будемо відвертими, – одночасно таке звичне: “все для малюка, я можу зачекати”. Часом ми роками перебуваємо в очікуванні, що все зміниться, раптом одного чудового ранку різко стане легше з дитиною і от тоді вже точно «заживемо».
Раніше я багато писала про емоційне вигорання у батьків, в першу чергу у мамів, і як з ним справлятися, що рідні можуть зробити для підтримки і допомоги.
Проте я так часто чую запитання: “Де мені взяти ті сили? Я вже зовсім виснажилась! Дитина – це занадто важко для мене, просто опускаються руки…” У такі моменти важливо відчути в середині внутрішню опору. Уявіть собі, що саме в цю мить хтось важливий і значимий для вас, хто розуміє і підтримує, просто дозволив те, чого ви самі не можете собі дозволити. Спробуємо уявити, що б це було?
Отже, 4 «можна» для внутрішньої опори
- Дозволити дитині бути неідеальною.
Ідеальна вагітність, природні пологи, кумедні костюмчики з вушками і хвостиками лише з натуральних тканин, оригінальні іграшки. Ніяких китайських підробок, цукру й одягу невідомого виробника. Красивий і рум’яний малюк – як у рекламі. Який не хворіє. Не плаче ночами. Обожнює маму з татом і зрідка мило пустує…
Схоже на ваші фантазії? Пам’ятайте, як ви уявляли своє батьківство до народження дитини, як все буде красиво та безхмарно.
І як же в дійсності складно витримати реальну маленьку особу – з сопельками, кашлями, часом у забрудненій і порваній одежі, зі зламаними іграшками, криками, бунтами і сльозами з приводу та без!
Відпустіть «красиву картинку» і прийміть життя з дітьми таким, як воно є. У кожного з нас свої обставини та можливості і вони не безмежні. Витрачати енергію на те, щоби дотягнутися до якогось ідеального образу, – чи не занадто затратне заняття?
- Дозвольте собі помилятися
Усі ми так чи інакше помиляємось, часом від незнання, часом від необачності, проте завжди важливо пам’ятати, що:
– практично неможливо одним незграбним рухом травмувати дитину і зіпсувати їй усе життя;
– у «важкій поведінці» часто зовсім немає провини батьків – є просто вікові особливості розвитку дитини;
– істерики і капризи обов’язково пройдуть, а замість них з’являться самостійність і розважливість.
Це знання допомагає протриматися в критичні періоди втоми і дитячих криз.
- Просіть про допомогу
Нас виховували самостійними, розсудливими, які розуміють усю силу «треба» і “мусиш”. Чи не тому тепер так складно вимовити лише кілька фраз, звернених до близьких? «Я вже давно їм тільки канапки і залишки дитячої каші. Звари мені борщу, будь ласка». «Я так мрію поспати. Поїдьте в магазин і сходіть в гості з дітьми без мене». «Погуляйте, будь ласка, з дитиною. Мені потрібно побути на самоті»…
Прохання про допомогу на підсвідомості сприймається, як визнання власної слабкості.
У рази складніше просити про допомогу, коли мова йде про фінансові ресурси. Невирішеним залишається питання, в якому потрібно довести (в першу чергу – собі), що треба найняти няню або замовити прибирання квартири за умови, що грошей не так багато і мама все одно «сидить вдома і не працює».
Ми не дозволяємо собі просити про допомогу, хоча навіть півгодини наодинці з собою або чиста підлога, яку хтось помив за нас, знижують напругу та додають сил.
Може, саме зараз час зрозуміти і прийняти, що прохання про допомогу – це турбота про себе і про дитину, а не ознака слабкості?
- Турбуйтеся про себе і будьте на своєму боці
Або, іншими словами, не звинувачувати і не соромити себе навіть якщо:
– ви залишили дитину з бабусею, щоби сходити в кіно, а вона захворіла;
– зірвалися і покарали дітей, хоча, звичайно, планували влаштувати все мирно;
– не прикрасили кімнату кульками на день народження, не змогли запросити гостей і ледь встигли купити подарунок.
І в багатьох-багатьох інших випадках.
Вчіться турбуватися про себе, адже, коли мамі чи татові погано, вони точно не зможуть нічим допомогти чи зарадити. Тому є правило кисневої маски, яку, як у літаку, спершу одягає дорослий, щоби врятуватися і врятувати дитину.
Прислухайтеся до себе. Якщо «дихати» занадто важко, можливо, пора дістати ту саму маску?
Як же часто ми думаємо, що все погане трапляється через нас, що могло б не статися те, що сталося!…
Але це не так. Ми не всесильні.
Наталія Гаєвська, сімейний психолог, кандидат психологічних наук
Джерело: Тижневик "Номер один"
9459