У грудні минулого року Тернопільська ОДА й обласна рада ухвалили спільне розпорядження про відзначення в області цієї історичної дати. Розроблено відповідні заходи, але, на жаль, на думку тернопільського історика Павла Сливки, у них мало йдеться про короля Данила, а в основному про духовний центр на честь Данила Галицького. Автори заходів дотримуються російсько-радянської концепції, що це князь, хоч будуть святкувати його коронування панською короною. Наша сьогодні розповідь про справжнього короля Данила – видатного діяча України.
У давні часи, ще за Московського царства, потім Російської імперії, а за них і комуністичного режиму, всі історики-недруги України називали Данила Романовича князем Галицьким. Надаючи йому цей «територіальний» титул Галицького князя, вони намагалися применшити його видатну роль у побудові національної Української держави. А це був перший король України!
Король Данило прожив 63 роки (1201-1264 рр.). Це був великий, мудрий політик, який усе життя сповідував ідею об’єднання руських земель у єдину централізовану державу. Вирізнявся з-поміж руських князів далекоглядністю, умінням аналізувати тогочасну ситуацію, усвідомленням того, що поки Русь єдина, жодному ворогові її не здолати. Усе своє життя провів у походах, невтомно збираючи в єдину Галицько-Волинську державу землі Руські.
Восени 1211 року, як свідчить літописець, «усі бояри володимирські, галицькі і воєводи угорські посадили його на батьківський престол». Складними й заплутаними були перипетії політичного життя Русі того часу. Данилові Романовичу ще чверть століття довелось боротися за батьківський престол, аж поки у 1238 році він остаточно «вокняжиться» в Галичі.
До того часу Данило Романович об’єднав «отчизну» й одружився з дочкою тодішнього галицького князя Мстислава Удалого. Потім вирішить долучити до волинських земель галицьку спадщину. До його держави входили не тільки землі значної частини сучасної України, не тільки «галицько-волинський» регіон, а й значні території сучасних Білорусі, Польщі, Молдови. Данило Романович мріяв відродити велику й могутню державу, подібну до держави великих князів Святослава і Володимира Хрестителя. Та цьому задумові перешкодить страшне лихо – до причорноморських степів удерся сильний ворог – монголо-татарське військо. Відбулася битва на річці Калці, в якій брала участь і дружина князя Данила. Та сили були нерівні – приблизно 20 тисяч монголів на одну-дві тисячі руських. На річці Калці руські князі зазнали поразки. Це сталося 31 травня 1223 року.
Данило Романович чи не найперший серед руських князів зрозумів, якою страшною небезпекою є татарська орда. Та він не забував і про інших ворогів Русі. 1237 року завдав нищівної поразки німецьким рицарям, які почали завойовувати Прибалтику. Зазіхнули вони і на руські землі, підійшовши до м. Дорогочин, яке було не тільки важливою прикордонною фортецею, а й торговельним осередком, своєрідними ворітьми між Руссю і Європейськими країнами. У битві біля Дорогочина князь застосував облогову техніку – каменомети, тарани, важкі самостріли, перекидні містки і т. д. Після розгрому тевтонці вже не зазіхали на галицько-волинські землі.
Та після цієї блискучої перемоги на заході, на сході знову появилися монголи ще з більшою силою, ніж у 1223 році. Данило Романович почав створювати антимонгольську коаліцію, вів переговори з угорцями та поляками про спільну відсіч монголам. Наприкінці 1240 року орди Батия заволоділи Києвом, а потім дійшли до Галицько-Волинського князівства. Монголи виявились безсилими, коли спробували штурмувати нові волинські фортеці – Кременець і Данилів (Тернопільщина), укріплені князем Данилом. Лише інші міста і фортеці монголам вдалося зруйнувати. Русь прийняла на себе головний удар монгольської орди, стала по суті заслоном для Європи. У цей час Угорщина і Польща, об’єднавши свої сили, напали на князівство з метою скинути з престолу Данила Романовича. 17 серпня 1245 року біля м. Ярослава руські воїни розгромили об’єднані угорсько-польські війська. Битва під Ярославом – головна і найславніша в довгому воєнному житті князя Данила. Його воєнний успіх набув розголосу і серйозно стривожив ординців. У тому ж році хан Батий зажадав від князя Данила здачі м. Галича. Ординська верхівка діяла стосовно Галицько-Волинського князівства обачливо – Батий обмежився бажанням підкорити собі лише Галичину, не зачіпаючи Волині. Не будучи готовим до війни з монголами, князь Данило вирішив їхати до Сарай-Бату – столиці Золотої Орди. Ось як це описує історик Михайло Грушевський: «Данило побачив, що як він не поклониться ханові, не признає зверхньої власти його над собою, то орда знайде на нього якогось претендента і не дасть йому спокою. Зі стидом і жахом мусів їхати в Орду й поклонитися ханові. Хан прийняв його з честю, але дав йому почути свою власть». Як писав літописець, хан «доручив йому землю його».
Але як мудрий політик, князь Данило зберіг недоторканою землю своєї держави і не пустив туди татар, не став платити постійну данину орді. Головне, князь виграв час, щоби підготуватися до боротьби з татарами. Він почав шукати союзників. Угорський і польський королі шукали дружби з Данилом, поляки навіть віддали Данилові Романовичу Люблінську землю, щоби налагодити з ним приязні стосунки. Однак князь розумів, що треба згуртувати руських князів. Він налагодив союз із Володимиро-Суздальським князівством, але в 1252 році монголи розгромили це князівство, а князь Андрій Ярославович (зять князя Данила) втік до Швеції. Так Данило втратив єдиного серйозного союзника на Русі. Тоді він знову звертається за допомогою до Заходу, розпочав переговори з Папою Римським Інокентієм IV про організацію хрестового походу. Щоби схилити Папу до цієї дії, князь Данило погодився на церковний союз із Римом. Отже, про папську корону і коронування. Після довгих переговорів Папа запропонував Данилові королівську корону, але князь спочатку відмовився від корони і звернувся, щоби допомогти боротися з ординцями. Коли Інокентій IV нарешті очолив хрестовий похід проти ординців, закликавши взяти участь у ньому християн Польщі, Чехії, Моравії, Сербії та Померанії, Данило погодився.
7 жовтня 1253 року галицько-волинський князь прийняв королівську корону у м. Дорогочині із рук папського легата (посла) Опізонунція Пруссії та Лівонії. Приймаючи королівську корону, Данило Романович таки, очевидно, розраховував на допомогу Папи в боротьбі з монголами. У той же час, прийнявши королівську корону, він підняв свій міжнародний авторитет. Данило Романович – єдиний із давньоруських правителів, який одержав корону і був номінований королем. Але після смерті Папи Інокентія IV новий Папа Олександр IV не дотримався попередньої угоди і не організував хрестового походу проти монголів. Король Данило змушений сам-на-сам боротися з монголами. У 1254 р. він розпочав масштабний наступ проти монголів, і весною 1255 р. війська татарського воєводи Куремси були розгромлені. Та в 1258 році проти короля Данила виступив інший полководець – Бурандай – з величезною армією. Тверезо зваживши сили, король Данило вирішив скоритися ворогові. Так Галицько-Волинська Русь останньою серед руських земель потрапила під ярмо Золотої Орди.
Роздумуючи над життям першого і єдиного короля України, розуміємо: він зробив усе, що міг. Дуже великі сили мав тодішній ворог, надто слабкою була роз’єднана на безліч князівств Русь.
Важке, повне тривог і небезпек життя підірвало здоров’я короля Данила. Помер король у своєму замку в Холмі, якого не змогли здобути ані Батий, ані Бурандай. Поховали короля у Холмі в церкві Святої Богородиці.
Зараз м. Холм належить Польщі. До наших днів не збереглася його могила, а в роки Другої світової війни пропала корона Данила. Та це може бути матеріалом для нової публікації…
Павло Сливка, історик
Джерело: Тижневик "Номер один"
9539