Що ж, літо закінчується, як би нам не хотілося цього! Прохолодні серпневі ранки і вечори та ледь вловимий запах осені у повітрі ненав’язливо нагадують, що попереду початок нового навчального року. Хтось із малюків уперше піде до школи, а хтось – до садочка.
Часто-густо цей період не проходить без проблем з адаптацією як для діток, так і для батьків: дитячі сльози і “не піду туди!”, “забери мене!” та мамині тривоги і “страшні передчуття”, що здатні зіпсувати настрій на тривалий час і здригатися від першого-ліпшого телефонного дзвінка.
Знайомо?
Що ж, тоді давайте трішки спробуємо підготуватися до “здачі” дитини в садочок або після перерви на літній відпочинок до відновлення відвідування дитячого закладу.
Я зупинюся на двох запитаннях, які найчастіше чую від батьків, котрі звертаються за консультацією з приводу адаптаційних проблем дитини до садочка:
- Як зробити так, щоби дитина без сліз і криків ішла до садочка? Можливо, краще залишати її в групі, не прощаючись?
- Моя дитина ніколи не плаче в садочку, але стала “ніякою” – тихою, ні з ким не грається, переважно мовчить. Що з нею відбувається? Чи це нормально?
Сподіваюся, кожен із вас знайде щось важливе та корисне для себе.
Нарешті цей день настав!
Ранок. Малюк зібраний до садочка. Мамині настанови, які швидше зовсім і не настанови, бо що там можна вимагати від 2-3річної дитини. Мамине намагання заспокоїти власну тривогу, а часом і відчуття провини, що несподівано може накрити з голови до ніг.
Дорога в садочок, зустріч із вихователями, іншими дітками у групі…
Перша проблема, з якою доводиться мати справу батькам, це момент, коли дитину необхідно саму залишити в садочку спочатку на годину, а потім і на цілий день. Є велика спокуса втекти, не попрощавшись, чимось задурити голову малюку і просто зникнути, “розчинитися в повітрі”, були, були – і нема…
Багато хто із батьків саме так і робить. Бо… так зручніше. Для батьків зручніше, не для дитини. Ви не чуєте всіх цих криків, плачів, чіплянь за ноги, руки, одяг, не потрібно нічого довго і, на перший погляд, абсолютно безрезультатно пояснювати малюку, заспокоювати.
Але що відбувається у такій ситуації з дитиною? Фактично щоранку її обманюють. Мама приводить малюка в садок і проводжає в групу зі словами: «Я тут біля дверей постою, а ти поки йди з дітками пограйся».
Дитина йде гратися: складає пазлики, годує ляльку, бавиться машинками і при цьому періодично оглядається на двері – туди, де стоїть її мама. Мама на місці, значить, усе добре і можна спокійно гратися далі.
В якийсь момент дитина обертається, а мами – немає. Вона обіцяла бути поруч і спостерігати, а сама пішла… Уявляєте, що відбувається в дитячій голові й серці в цей момент?…
Мама в подібній ситуації зазвичай почувається легше ніж тоді, коли потрібно прощатися, тому що не бачить і не чує, як плаче її дитина. Вихователю теж може бути легше, оскільки малюк швидше заспокоюється.
Але що відчуває дитина?
У цей момент підривається довіра до світу: «Навіть мамі не можна вірити, сказала, що нікуди не піде, і… пішла». Завжди майте це на увазі, коли наступного разу, щоби не чути дитячого плачу, вам захочеться непомітно втекти і тим самим полегшити собі життя.
Обов’язково візьміть собі за правило: ніколи не йдіть не попрощавшись!
І позбудьтеся нарешті ілюзії, що цей період адаптації до садочка можна пройти абсолютно без сліз та істерик, зривів та тривог!
Чарівного рецепта для всіх просто нема
Похід у садочок для дитини такий самий стрес, як, скажімо, для дорослого, який вирішив кардинально змінити місце роботи – новий колектив, нові стосунки, все абсолютно незнайоме, до всього потрібно призвичаюватись!
Дозвольте дитині прожити її власні почуття та емоції, навіть якщо особисто для вас вони неприємні і гнітючі.
Ви – дорослі і вам під силу справитись як із власними переживаннями, так і з дитячими, не втікаючи і не уникаючи.
Завжди пам’ятайте, що те, наскільки спокійними і впевненими, що все буде добре, є ви самі, настільки ця впевненість підсвідомо передається дитині.
Вірте у свою дитину! Вірте, що вона справиться – і вона справиться.
Не завжди добре, коли дитина не плаче
Як я вже сказала вище, з дитиною потрібно прощатися. Можна придумати ритуал, щоби розставання проходило легше, але головне – не йти непомітно.
Дитина може плакати при розставанні, і в сльозах немає нічого поганого. Це вираження емоцій. У неї виникає сум із приводу розлуки з мамою. Абсолютно нормально в такій ситуації плакати!
Як би дорослому не було важко витримувати дитячі сльози, але для психологічного здоров’я якраз правильно, якщо дитина якийсь час погорює, переживе свій біль! Вона поплакала, позбулася цієї емоції і далі може спокійно гратися, включатися в життя дитячого колективу.
Гірше, якщо дитина не плаче, але при цьому не включається в гру, в життєдіяльність групи, перебуває ніби в «замороженому» стані.
Страшно, коли така поведінка дитини оцінюється як норма. На запитання батьків, як дитина поводиться в групі, вихователі часто відповідають: «Усе добре. Вона не плакала».
Справа в тому, що іноді дитина не плаче просто тому, що не може – стрес дуже сильний. Тому відсутність сліз при адаптації – це ще не ознака, що все добре.
Порівнюйте поведінку
Поведінку дитини в садочку важливо порівнювати з тим, як вона поводиться поза садочком. Вона, тобто поведінка, повинна бути однаковою. Якщо вдома дитина так само спокійна, часто перебуває у своїх думках, тихо займається чимось своїм, значить, усе в порядку.
Якщо вдома ми спостерігаємо за активною й енергійною дитиною, якій все цікаво, скрізь потрібно влізти, про все голосно розповісти, а в садочку вона тихо сидить на дивані, значить, дитина відчуває занадто сильний стрес і краще розібратися з цією ситуацією. Будь ласка, уважно спостерігайте за своєю дитиною в період адаптації. Не соромтеся докладно розпитувати вихователів про її поведінку. Це дійсно важливо!
Наталія Гаєвська, психолог
Джерело: Тижневик "Номер один"
13335