Двоє мешканців Тернопілля виконують святу місію у команді «Вантаж 200»
Війна – це завжди біль, сльози та страждання. На жаль, війна українців із російсько-сепаратистськими військами, яка останні два з половиною роки триває на сході України, не обходиться без жертв. Сотні, а може, вже й тисячі наших земляків там полягло. Святий обов’язок кожного з нас – із честю вшанувати пам’ять загиблих українських героїв та придати їхні тіла рідній землі. Непросту місію з пошуку загиблих військовослужбовців та їхнього транспортування до домівок виконує цивільно-військове співробітництво (СІМІС) Збройних сил України, у складі якого працюють і два наших земляки – уродженець Гусятинщини Василь Рогоза та тернополянин Василь Лубкей.
До своїх друзів-земляків не вперше і не з порожніми руками нещодавно завітав голова обласної Спілки ветеранів Афганістану Сергій Лісовий, а також підприємець і волонтер Богдан Дацко з Острова (Тернопільський р-н) та воїн-афганець, виконавець військово-патріотичної пісні Роман Лотецький.
– Спілка ветеранів Афганістану вже протягом двох років співпрацює з організацією СІМІС. І в черговій волонтерській поїздці на схід України вирішили відвідати їх. Привезли продукти харчування (тушонки, крупи, макарони, заморожену малину), сигарети, теплий одяг тощо, які були зібрані завдяки активній допомозі підтримці сільського голови Острова Богдана Піщатіна, – розповів Сергій Лісовий.
Цивільно-військове співробітництво ЗСУ дислокується в містечку Гірник, практично на передовій – за один кілометр від села Піски і за 20 км від Донецька.
– Кожне тіло українського героя має бути поховане по-християнськи. Працівники СІМІСу роблять святу справу. Вони займаються пошуком загиблих військовослужбовців, у тому числі й на непідконтрольній українській владі території. Згодом, після ідентифікації, тіла доправляють так званим «Вантажем 200» до рідних домівок. Серед цих відважних людей є і наші земляки, які за покликом серця пішли на передову, щоб виконувати і справді добру справу, – зазначив пан Лісовий.
Далеко від рідної домівки у непростих прифронтових умовах трудяться Василь Лубкей з Тернополя, який у цивільному житті працював лікарем у наркологічному диспансері, та Василь Рогоза з села Пробіжна Гусятинського району – колишній старшина-моторист рятувальної станції.
– Василь Миколайович особисто їздить за загиблими бійцями (в тому числі й на бік, який контролюють так звані ДНР/ЛНР). А Василь Іванович як лікар робить освідчення, після чого автомобілем тіла бійців відправляють родинам на поховання. В команду «Вантаж 200» наші земляки як добровольці потрапили на початку війни і донині трудяться на цій важкій і подекуди небезпечній ділянці роботи, адже постійно доводиться ходити зі зброєю, бо сепаратисти в будь-яку мить можуть до них навідатись, не кажучи вже про те, що доводиться ходити на інший бік фронту, – відзначив голова обласної Спілки ветеранів Афганістану.
Попри добру справу, яку виконують члени організації СІМІС, не все гаразд і в них. Найперше, як і в багатьох на передовій, є проблеми з матеріально-технічним забезпеченням.
– Війна проходить, і найбільше горе, коли гинуть люди. Чомусь так склалося, що найменше уваги звертають на тих осіб, які щодня виконують практично святу роботу – доставляють до рідних домівок вояків, які загинули на війні. Раніше цим займалися волонтери, військкомати або ж родини власними силами доправляли тіла загиблих. Нині ж перевезенням тіл займається виключно СІМІС. Тільки до Підволочиського району вони привезли вісім наших героїв. Ці відважні люди ні на що не жаліються, але, подивившись на техніку, якою вони їздять, серце кров’ю обливається. В їх розпорядженні є три далеко не нових автівки, які їм передали волонтери і які постійно в роботі. За місяць кожен з автомобілів наїжджає в середньому 30 тисяч кілометрів. Скажімо, старенький «Фольксваген Т-4» у 2015 році перевіз 800 тіл, цьогоріч – уже 500. Матеріально-технічна база бажає бути кращою і вкрай потребує оновлення, – відзначив Богдан Дацко.
Група тернополян виступила з ініціативою придбати для потреб працівників цивільно-військового співробітництва автомобіль-холодильник (так звану «термічку»). Для цього вони звертаються до небайдужих мешканців Тернопільщини, місцевих підприємців зробити пожертву на святу справу. Всі ми розуміємо, що бойові дії, незважаючи на так зване перемир’я, дуже тривалі в часі, українці збідніли, а дехто і зневірився, волонтерство зменшилось в рази, але кожен з нас має зрозуміти, що війна не закінчена, поки не похований останній солдат.
Бажаючі допомогти коштами для придбанням автівки можуть звертатися до Спілки ветеранів Афганістану за телефоном 23-49-46 (роб.) або безпосередньо до його голови – 096-5626576 (Сергій Лісовий).
Віталій Попович
Джерело: Тижневик "Номер один"
13343