Перша Олімпіада в історії України подарувала нашому спорту багато яскравих сюжетів: виступ збірної на Іграх-1994 на третину профінансувала діаспора, 16-річна Баюл видала одну з найемоційніших в історії України олімпійських перемог, Валентина Цербе взяла бронзу на чужих лижах, а її головна суперниця впала за 4 (!) метра до фінішу, втративши медаль.
Проте мало хто знає, що 35-річний українець Тарас Дольний боровся за медалі чоловічої індивідуалки з легендарними німцями Свеном Фішером, Франком Люком та росіянином Сергієм Тарасовим. Але хрест на медальних надіях поставила несправна механічна установка на стрільбищі.
До збірної СРСР Дольного не брали на ОІ через західноукраїнську прописку
Тарас народився у селі Чумали Тернопільської області. Біатлоном почав займатися під керівництвом легендарного тренера Ігоря Починка, який також у різні часи працював з Валентиною Цербе, Оленою Білосюк (Підгрушною), Дмитром Підручним, Анастасією Меркушиною та паралімпійською збірною України.
Дольний був одним із найсильніших радянських юніорів, повністю пройшовши тернопільську біатлонну школу. На зимовій Універсіаді-1983 в Болгарії Тарас взяв три золота та став абсолютним чемпіоном змагань.
Вже у дорослому віці він також був одним із найсильніших біатлоністів Союзу, але на Олімпіади українця не брали за його стійку позицію. «Пропонували переїхати до Москви. Виступати за «Динамо». Одразу однокімнатну квартиру. Міг переїхати до Львова, інтереси якого враховували більше. Не погодився. Може, пролунає надто голосно, але я патріот рідного міста», – розповідав Дольний.
У складі збірної України в 1986 році на Спартакіаді народів СРСР тернополянин виборов золото для команди. Причому на завершальному етапі він прийняв естафету четвертим із 45-секундним програшем від олімпійського чемпіона Сергія Булигіна, але зміг відіграти це відставання та переміг. Проте на радянських чиновників це немало жодного впливу.
«Якщо ти із західної України, треба було бути на дві голови вищим за росіян, щоб пробитися в національну команду, а особливо, коли йшлося про участь на Олімпіаді. Скажімо, 1984-го на Кубку СРСР, який був відбірним на Ігри в Сараєво, в спринті я зайняв четверте місце і, принаймні, як запасний на Олімпіаду мав їхати.
До того ж тоді існувала шкала результатів, згідно з якою підсумовувався загальний рейтинг. За цією таблицею я теж заслужив місце на Олімпіаді, але чиновники проігнорували ці показники», – підсумовував біатлоніст.
Дебютував на ОІ в 35, боротьби за медалі позбавила механічна установка на стрільбищі
На своїх дебютних Іграх в кар’єрі Дольний виступив вже під прапором незалежної України. Першою у програмі чоловічих змагань була індивідуальна гонка. Після трьох із чотирьох вогневих рубежів Дольний з одним промахом йшов другим. Але дві хиби на фінальній стрільбі не дозволили українцю фінішувати навіть у топ-10 – 12-те місце та 2.25,8 програшу від лідера.
Насправді ж Дольний влучив у мішені, але в умовах сильного морозу не спрацювала механічна установка. Нам вдалося знайти відео, на якому чітко видно, що Тарас влучив третім та п’ятим пострілом – установка лише трохи похитнулася.
Якби вона спрацювала належним чином, то українець програвав би лише 15 секунд першому росіянину Тарасовому. Якщо відняти ці дві хвилини штрафу, то Дольний ставав 4-м у фінішному протоколі. Та ми не знаємо, наскільки б краще виклався Тарас на останньому колі ходом, якби боровся за медалі.
«Ті події згадую регулярно. Хоч і відійшов від спорту, але в душі біатлон таки залишився. Спортивні сни постійно сняться. А щодо Ліллегамера, то, звичайно, досі не залишає почуття недомовленості. Я ще тоді, на останньому вогневому рубежі, під час індивідуальної гонки відчув, що розбив усі мішені. Але дві, якщо не помиляюся, третя та п’ята, не закрилися. Точніше, тарілки трохи зачинилися і відкрилися назад. Отримав дві хвилини штрафу та фінішував лише дванадцятим.
Проблема полягала у механічних установках, які тоді використовувалися. Одразу після Олімпіади-94 їх заборонили та встановили електронні стенди», – згадував Дольний.
Такі ж скандали сталися згодом із білоруською Парамигіною та росіянином Чепіковим. Тому механічні установки на стрільбищі дійсно заборонили відразу ж після ОІ-1994.
Україна могла подати протест на результати, але не вистачило грошей
У збірної України була можливість оскаржити результати та підняти Дольного у фінішному протоколі, але протест коштував 500 доларів – таких грошей у команди не було.
«Наш спорт тоді фінансувався набагато гірше, ніж зараз. Безперечно, свою правоту довести було можливо. Адже на телебаченні прокручували записи, на яких було чітко видно, що я розбив усі мішені. Водночас англійці, переглядаючи записи своїх виступів, зізналися, що не потрапили в ціль десь пів сантиметра, але установка її закрила.
Техніка була просто нікчемна. Її жертвою став не лише я. Майже на всіх змаганнях були постраждалі. Втім, я і так залишився задоволений своїм виступом у Ліллегамері – у 35 років дебютував на Олімпіаді і показав хороший результат. Я для того й затримався у спорті так довго, щоб взяти участь у Іграх», – підсумовував Тарас.
Після ОІ-1994 Дольному вже не вдавалося досягти таких проривних результатів. Він міг поїхати і на наступну Олімпіаду в Нагано, але серйозна травма (защемлення нерва) змусила його залишити спорт в олімпійський рік.
Після завершення кар’єри екс-біатлоніст відкрив свій бізнес пов’язаний із євроремонтами. Зараз Тарасу 62 роки.
Станіслав Орошкевич
Джерело: ua.tribuna.com
Мітки: біатлон, Олімпіада, Тарас Дольний
7383