Звісно, не на уроки та й до директора чоловіка ніхто не викликав, оскільки його син ще не доріс до парти. Пізно вночі у першій декаді січня ц.р. молодик пішов до крамниці, що у м. Заліщики, за сигаретами. А коли вертався парком повз школу №2, раптом промайнула думка: “А чому не навідатись, подивитись. Раптом щось можна поцупити”.

Підійшов і зазирнув у вікно актової зали та у місячному світлі одразу побачив сцену, а на ній – дві великі колонки. Слід зазначити, що військовослужбовець уже потрапляв за грати. Однак покарання відбув повністю, тому, відповідно до ст. 89 КК України, судимість була погашена.

Так от, побачивши колонки, потягнуло людину в погонах та ще й батька маленької дитини на “подвиги”. Уважно роздивившись навкруги, побачив неподалік металевий прут. Підняв його і вміло відтиснув металопластикове вікно. Ще раз сторожко роззирнувся навкруги та, переконавшись, що навколо – ані душі, спритно заліз у вікно, темною тінню підкрався до першої колонки, від’єднав шнур, відніс і поставив на підвіконня. Потім так само зробив і з іншою.

Звичним шляхом виліз на вулицю. Тут, підхопивши свою здобич і намагаючись триматись у тіні, швиденько попрямував додому та все заховав. Однак коли через день до злодійкуватого військового завітали правоохоронці, одразу визнав свою вину  та зізнався, що дуже шкодує про вчинене, і повернув викрадені колонки.

Відтак у своїй заяві, направленій до Заліщицького районного суду, представник потерпілого — місцевий відділ освіти не наполягав на суворому покаранні.

Враховуючи всі обставини справи, суд визнав злодія в погонах винним у крадіжці, поєднаній із проникненням в інше приміщення (ч.3 ст. 185 КК України) та призначив 3 роки позбавлення волі. Однак зважив на щире каяття, що обвинувачений з дружиною виховують маленьку дитину, щиро розкаявся та повернув викрадене, відтак встановив йому 1 рік іспитового строку, при цьому зобов’язав, відповідно до ст. 76 КК України, періодично відмічатися в органах пробації та без дозволу не покидати місце проживання та роботи, не виїжджати за межі України.

Олекса Чиж