Тернополянка Ірина Лазута у соцмережі “Фейсбук” розповіла про трафунок у тролейбусі за участю літньої пасажирки та кондуктора.
– О 9.15 на вулиці Тарнавського, я сіла в тролейбус №152, який рухався за 11 маршрутом. Їхати мені не далеко до 6 магазину, тож сподівалася швиденько добратись до офісу. Зайшла на передні двері, й одразу почула схлипи літньої жінки. Котра побивалася про непорозуміння, встид на її голову. Й просила людей оплатити за неї проїзд. Я оглянула стійки на котрих хотіла побачити валідатори, та їх не було. Тож запитала вголос у людей чи вони взагалі є у тролейбусі? На що мені та ж сама пані що голосила відповіла, що немає, є кондуктор. Тоді, я запитала чому вона бідкається, що трапилось. Жінка пояснила ситуацію, про те, що помилково взяла з дому квиток сина, а не свій. І навіть цього не помітила, бо має поганий зір. На це звернула увагу кондуктор. Котра конфіскувала квиток, і не бере оплату за похилу пасажирку ні від неї самої, ні від інших людей, й не дозволяє їй виходити.
Коли до мене наблизилася “менеджер по квитках”, я оплатила проїзд, й запропонувала, що заплачу за літню пані, а вона (кондуктор) нехай віддасть їй квиток. На що мені було сказано НІ. Бо бачте, може вона (бабця) вкрала чи знайшла той квиток, а він виявляється ще й пільговий і нахабно хотіла ним скористатися. Кажу, що пані має при собі пенсійне посвідчення, що прізвища збігаються. Невже вкрала у рідного сина такий дорогоцінний квиток?. Відповідь кондуктора знову – Ні, не віддам, маю його здати. Моя толерантність була на межі… Тому, поставила вимогу показати постанову, чи будь-який документ, котрий підтверджує її рішення. Та мені показали спину, перейшовши у хвіст тролейбуса. Я не здавалася, тому до мене приєдналося ще кілька пасажирів. Одні заспокоювали бабцю, бо вона була на межі серцевого нападу. Інші вимагали відпустити жінку, і кожен хотів оплатити за її проїзд.
Але, кондуктор я вам скажу, жінка скала, ні й все. Контролерів, яких вона викликати ще на Тарнавського так і не було, поліції, яку вона теж мала викликати на моє прохання, теж не було. Тому, я їду далі з бабцею, минаючи і свою і її зупинки, викликаючи по дорозі патруль. Дебати в тролейбусі продовжуються, більша частина пасажирів за бабцею, менша за контролера, ну й звичайно є ті, котрі просто байдуже спостерігають.
Доки приїхали з Хмельницького на Руську до зупинки біля Кооперативного, у мене голову розривало. Здавалось би така банальна ситуація, котру можна було б спокійно вирішити без болів для когось, якби мати хоча б крапельку людяності. Уявляю як було боляче тій бідній бабці (реально було видно жінка без статків)
Благо патруль приїхав швидко, і на тій же зупинці зайшли в тролейбус. Важко було нам спілкуватися… Бабця крізь сльози виправдовувалася, що вона ненароком взяла синову картку, кондуктор репетувала, що картки не віддасть, але документів, що підтверджує про свою правоту немає. І от зараз приїде контроль і все нам покаже. Деякі пасажири почали обурюватися, що через одну людину не мають можливості рухатись далі. Гармидер стояв, скажу вам ще той. Тому, патрульний таки забрав картку у несамовитої кондукторки, і ми разом з бабцею та поліціянтами вийшли на вулицю чекати найвищу інстанцію – контролерів.
Щоб ви розуміли, ми чекали ще добрих хвилин 15, жінка вже почала пити ліки проти тиску, постійно прибалікуючи, що за 67 років такого встиду ще не мала. Хлопці-поліцейські готові вже були відпустити нас, як ось приїхали контролерки. Жінки одразу почали брати у бабці “показання”. Обидві дуже уважно слухали, хмурячись та похитуючи головою на дії своєї колеги. Але жодна не перепросила. На запитання, знову ж таки, чи має право кондуктор вилучати квиток в пасажира відповіді не було. Натомість вирішили влаштувати детальне розслідування, бо ж треба знати чи точно та жінка має свій квиток тернополянина? Та найбільше їх цікавило чи оплатила за проїзд, чи таки їхала даром? На що бабця витягнула 10 грн, і почала знову: Нате, ось візьміть, ваша дівчина не хотіла. Та панянки брезгливо – Не треба вже. Далі ще цікавіше, почали дзвонити якісь Валі, щоб вона пішла ще до якоїсь і перевірила чи жінка має свій квиток.
Все, це був край терпінню бабці, моєму і поліцейських. Хлопці повернули бабуні квиток, і вона почимчикувала по водичку, щоб запити чергову пігулку. Я теж поспішила до своїх справ, адже запізнювалась на ділову зустріч, – переповіла перипетії того трафунку Ірина Лазута.
Пізніше, телефоном Ірина Лазута дізналась у старшого сержанта Ядловського, який приїздив на виклик, що все гаразд, бабуню відпустили без штрафів (бо ж немає за що), але й без вибачень зі сторони працівників тролейбусного депо.
– День у мене був важкий, адже довелось працювати із тиском 160/100, голова розколювалася, але найбільше роздирала серце думка про вартість людяності, ціною в 10 грн., – підсумувала тернополянка.
P.S. Місто має знати своїх героїв, додаю фото кондуктора.
Джерело: ПЕРШИЙ онлайн
6901