Одна з десяти найдавніших чудотворних ікон в Україні – тростянецька ікона «Богородиця Одигітрія». До неї їдуть зневірені недужі не лише з усіх куточків України, а й з-за кордону. Клякають на коліна, просять прощення за гріхи, молять про зцілення. І після каяття та щирої молитви стаються дива: онкохворим знімають страшні діагнози, бездітні народжують дітей, а хворі, що лежать у комі і за яких просять рідні, приходять до тями!
Ця унікальна святиня розташована у невеличкому селі Тростянець Ківерцівського району, що на Волині, у старовинному Свято-Троїцькому храмі. Церква була збудована у 1648 році, а чудотворний образ, запевняють, ще літ на двісті старший. Як він потрапив до Тростянця, достеменно не відомо. Меценати будівництва храму – знаменита князівська родина Гулевичів. І «Богородицю Одигітрію», найімовірніше, теж подарували ці фундатори. Храм було збудовано як оборонну споруду у вигляді корабля вівтарем на схід (у бік світла). Товщина цегляних мурів подекуди сягає трьох метрів! Є тут і бійниці – отвори у вигляді перевернутої замкової щілини, у які колись виставляли пушки, – так трималася кругова оборона. Для святині спеціально збудували окрему капличку на другому ярусі церкви. До неї можна дістатися лише крізь вузький хід у товщі стіни із середини храму. Не випадково це місце має ще одну назву – «Божа горка». Поки нею піднімаєшся, справді забуваєш про все мирське й заглиблюєшся у вічне.
– Наші предки споконвіку шанували цю чудотворну ікону, – розповідає настоятель Свято-Троїцького храму о. Сергій Ледвовк. – Хоч за свій вік вона багато пережила. Темніла, дивовижно оновлювалась, а під час Другої світової війни, коли після підпалу дерев’яної дзвіниці пожежа перекинулася на храм і знищила там усе, що могла, лише єдина з ікон вціліла. Потліли навіть сходи, що до неї вели. Вогонь зупинився в ногах у Діви Марії…
Коли селяни зайшли до храму після пожежі, були вражені. Люди хотіли знести ікону вниз, аби біля неї молитися, поки храм вдасться відновити. Та образ, як не намагалися його хоч зрушити з місця, не давався. Він наче закам’янів. Так і залишився на «Божій горці». Пізніше, за совітів, хотіли його розпиляти надвоє і так знести, але поки пішли за інструментами, надворі розгулялася негода з блискавкою та громом. Після потужного удару на стіні з’явилася тріщина, і безбожники затію покинули.
– І в наш час стається багато див, – каже о. Сергій. – За шість років, відколи тут служу, бачив чимало зцілень. Якось приїжджала молода сім’я з Луцька. Дітей не мали 12 років. А через рік первістка хрестили біля ікони. Після аварій приїжджали родичі просити за недужих – і навіть безнадійні ставали на ноги. Не раз разом із людьми плачу, слухаючи про їхню біду. А потім разом радіємо. Не кожен хоче афішувати те, що сталося. Але списані проханнями та подяками зошити, що лежать біля святині, свідчать, що на милість «Богородиці Одигітрії» уповає дуже багато людей. Паломництво до чудотворного образа не припиняється. Аби люди могли приклонятися до нього, священик щодня о 10-й годині ранку служить на «Божій горці» літургію. – Хто не може приїхати, СМС-кою пересилає імена тих, за кого хоче, щоб я помолився, – зізнається настоятель храму Святої Трійці. – Але це рідко. Кожен старається сам підійти до Матінки Божої. А ще у нас мироточить старовинна ікона святої Варвари, написана у XVIII столітті. Диво спостерігаємо вже кілька років.
Коли отець Сергій у 2010 році прийшов служити на цю парафію, застав храм у плачевному стані. Дах дірявий, хрест похилений, штукатурка пообпадала, цегла полущилась, усе тече… Зібрав громаду й каже: «Наші діди зберегли для нас святиню, а ми що – втратимо?» Взялися за реставрацію власними силами, не дочекавшись від держави ні копійки підтримки. На відновлення церкви потрібно було не одну сотню тисяч гривень. Кошти на благу справу пожертвував місцевий бізнесмен. Але коли почали ремонтувати храм, відкрилася страшна таємниця.
– Навколо церкви був насипаний горбочок під фундамент, а я вирішив покласти відмостку, – пригадує священик. – Для цього треба було той горбочок вирівняти. Коли відкинули землю, з північного боку побачили у стіні дірочку. Думав, продуха – прочищу й не буде сирість у приміщенні так триматися. Але почав чистити – і відкрився хід у підвал. Там лежали останки 10 жінок і 15 дітей.
Звідки могли взятися тіла під фундаментом храму? Старожили (а корінних у селі фактично нема) розповіли, що село Тростянець спалили «енкаведисти» у роки війни через те, що тут були школа вишколу УПА і школа санітарок УПА. Багато чоловіків пішли у підпілля, а їхніх жінок із дітьми загнали під церкву і знищили. Усі черепи були прострілені. Знайшла куля і матір з немовлям, що причаїлася в куточку. Щоби приховати сліди злочину, загорнули все землею, поховавши тіла під стінами обгорілої церкви…
Для знайдених останків змайстрували спеціальний саркофаг, а у відреставрованому підвальному приміщенні зробили церковний музей. У ньому розмістили й інші знахідки – старовинні богослужбові книги, найдавніша з яких датується 1638 роком (старіша за сам храм), і різноманітне церковне начиння.
Джерело: Тижневик "Номер один"
9539