Найсвіжіше:
• Допомогла вирішити питання: на Тернопільщині спіймали на гарячому бухгалтера • На Тернопільщині вже шостий день не зафіксовано жодної смерті від ковіду • «Якщо ми прагнемо майбутнього для нашої нації, треба позбутися всього радянського і «руского міра», – Михайло Головко про декомунізацію на Тернопільщині • Мобілізацію в Україні хочуть продовжити: кого не можуть призвати на службу • На Тернопільщині змінили умови навчання в автошколі: деталі • Упродовж найближчих днів у Тернополі перекриють рух по кількох вулицях: мерія пояснила причину • Сьогодні перестало битися серце депутата Тернопільської міської ради • За спробу створення теракту – смертна кара: офіційно • Створити котел: росіяни змінили тактику на фронті – військовий експерт • На Чортківщині жінка випала з автобуса і померла • Хотіла продати взуття: жителька Бучацької громади втратила великі кошти • На Шумщині трагедія: чоловіка вбило дерево • Спікер українського парламенту з Тернополя розповів про одну з найбільших помилок Верховної Ради • Тернопільщина попрощалася зі ще одним своїм Героєм: йому було всього 32 (+фото) • Стала відома сума, яку сплатили до бюджету тернопільські власники елітної нерухомості • Втікаючи від війни на Борщівщині оселилися коні з Луганщини • В Уряді вирішили не регулювати вартість пального і сказали на які ціни очікують • На Тернопільщині вже п’ятий день не зафіксовано жодної смерті від ковіду • На Тернопільщині стартує проєкт психологічної підтримки для дітей та молоді через заняття спортом • Наявність пального та його вартість на заправках Тернопільщини контролює військова адміністрація: перші результати • “Без духовної єдності ми не зможемо перемогти ворога”, – Михайло Головко про перехід громад Тернопільщини до ПЦУ • У волонтерський центр ТНМУ передали медпрепарати для українських воїнів • Очільник Тернопільщини повідомив, коли в області з’явиться пальне на АЗС • Щомісяця розрив по державному бюджету складає 5 мільярдів гривень: голова Тернопільщини • Колишній Генпрокурор України та прокурор Криму показав раритетні світлини з унікального заходу в Тернополі (+фото)
rss
Різдвяна ніч дарує всім дива. ЖИТТЄВА ІСТОРІЯ

Опубліковано: 15 Січня 2022р. о 21:00 Переглядів: 70


Чи траплялося з Вами щось незвичайне у цей день?

Різдво – це українське родинне свято, яке вказує християнський шлях та зміцнює родину. Це час, коли родичі ходять один до одного в гості, дарують дарунки і прощають старі образи. Це свято надії, бо прийшов Спаситель у світ. Святкування Різдва має в Україні глибокі традиції: це вечір, який дає відчуття спокою і злагоди, домашнього тепла й затишку. Згадайте юнацьку пору, коли ви чекали Святої вечері, колядників і, звичайно ж, різдвяного дива. Чи вірите ви у дива на Різдво і чи траплялося з вами диво на це свято?

Вона була самотньою. Всі свята відзначала в пустій хатині, де проживала майже 40 років. Добре, що хоч подружку Ірину мала, яка її вічно сватала. Ця історія про Валентину, яка рано вирвалась із батьківського дому і тепер шкодує про це. Хоча не все так погано, як ви думаєте. У Різдвяну ніч вона познайомилась із бабцею, старенька дала їй подарунок, а який, це вже прочитаєте в нашій історії…

«Візьми кота, донечко, він тобі щастя принесе»

Валя нарешті закінчила свою роботу, вимкнула комп’ютер і лише тоді зрозуміла, що залишилася в офісі сама. «Ну правильно, сьогодні ж Святвечір, сімейне свято», – сумно подумала. Якась іронія долі: з дитинства її найзаповітнішою мрією було вирватися з батьківського дому. І що тепер? На носі 40 літ, а у неї ні дітей, ні сім’ї…

Валентина понуро блукала по супермаркету. У кошику лежав рулет і пляшка шампанського. «Набір холостячки», – посміхнулася сама до себе. Поряд щебетали дві молоденькі дівчини. До Валі долетіла фраза про диво, яке сталося на Різдво. «Молоді ще, у казки вірять», – подумала одразу. Вона колись теж вірила, але батьків не стало, потім наречений всадив зрадницького ножа у спину – і всі запаси якоїсь віри в чудеса у Валі зникли.

З магазину вийшла у зовсім дивному настрої. Заглиблена у свої проблеми, ледве второпала, що до неї звернулася якась старенька бабця. Маленька, худенька, у старовинному чепчику.

– Дитиночко, візьми цього котика. Візьми – це різдвяний подарунок, він тобі удачу принесе, – і бабця простягнула їй двома руками якесь замурзане, бридке й нещасне створіння. Пухнастика у ньому впізнати було геть неможливо.

– Ой, ні-ні, я не можу, мені нема коли з ним возитися. Я на роботі цілими днями, – почала віднікуватися.

У спочатку тихому мелодійному голосі старенької забриніли металеві нотки:

– От молодьож пішла… Візьми кота, донечко, він тобі щастя принесе. Бо ж свято яке на порозі – Різдво Христове! Врятуй невинну душу від холодної смерті…

І тут Валентина не встигла й отямитися, як бабця спритно схопила її за комірець пальта, відтягнула і жваво впхнула того котика за пазуху.

– Та що ж це Ви таке робите?! – скрикнула Валя й почала діставати десь уже з-під пахви те кошеня. Але поки вовтузилася, за бабцею й слід пропав. Кошеня в руці перелякано занявчало, і Валі стало шкода тваринку.

– Ох, бідо, і що мені з тобою робити? – запитала у кошеняти, ніби воно могло відповісти, і тепер уже сама посадила його собі під пальто. Минала вже парковку біля супермаркету, як її «подарунок» завовтузився і раптово випав з-під пальта на землю. Але у ту ж секунду перелякано кинувся тікати. Валя зойкнула і рвонула за кошеням, бо воно побігло прямо під колеса автівки, яка повертала на стоянку. Встигла схопити, але не втрималася на ногах і розтягнулася просто перед капотом машини. Завищали гальма, заволав переляканий водій:

– Ідіотка! Ти чого під колеса кидаєшся? Тобі жити набридло?!

Валя врешті змогла піднятися. А водій зрозумів, чому так сталося, і пробуркотів:

– Через якесь кошеня під машини кидатися… Ненормальна. Ей, може, вас додому підкинути?

– Сама дійду, – сердито мовила Валя і пошкандибала далі.

«Бабуся подякувала і диво мені різдвяне пообіцяла»

Кошеня після купелі виявилось не таким уже й страшним. Тож Валентина почала звикати до думки, що у неї тепер з’явився новий член сім’ї. Як би ж то його назвати? Із цих думок її вирвав телефонний дзвінок.

– Валька! Алло! Ти чого трубку не брала? Відчиняй двері, я до тебе піднімаюся, – скомандував голос куми і найкращої подруги Ірини. А далі й сама вона власною персоною з’явилася на порозі.

– Та-а-ак, знімай бігом цю піжаму, застрибуй у свої улюблені джинси і їдемо до нас, – безапеляційно заявила вона здивованій Валі.

– Ще що придумала? Нікуди я не поїду. У тебе сім’я, діти, свято. І чого ти взагалі перлася до мене? Що це за день сьогодні такий дивний?

– Вальцю, там унизу нас таксі чекає. І грошики рахує. Це, по-перше. А по-друге, у нас там у гостях такий чоловік класний. Я все вже рознюхала: розлучений, дітей не має, забезпечений, живе і працює в Америці.

– Який ще чоловік? Знову за своє? Ти ж обіцяла, що більше мене сватати не будеш.

– От клянусь – це вже востаннє. І я, між іншим, щастя тобі хочу, а ти показуєш свої викрутаси.

Сперечатися з Ірою завжди було марно. Валя ще трохи впиралася, а тоді таки пішла одягатися.

Вони впізнали одне одного одразу. Вова виявився саме тим водієм, який мало не збив Валю. Потім, сміючись, розказували друзям про свою пригоду. І якось одразу вони з ним заприятелювали, якщо не сказати більше. Засиділися до ранку, а потім Вова пішов проводжати Валентину. Вона розповіла йому про цікаву зустріч з дивною бабцею. Як та ледь не силою впхнула їй цього котика, мовляв, щастя він їй принесе. А він приніс обчухрані коліна.

– Ого! А нам з тобою щастить на дивних бабусь, – засміявся Вова. – Я теж сьогодні одну таку зустрів. Після випадку з тобою на стоянці я пішов у магазин. Вертаюся, а тут бабуся якась: «Ой, хлопче милий, поможи добратися…» І адресу називає. Привіз – а це ж Васьків будинок! Ми з ним колись дружили, разом в армії служили. Років п’ять тому, напевно, востаннє говорили. Бабуся подякувала і диво мені різдвяне пообіцяла. Що від сьогодні щасливим буду, долю зустріну. Тоді подумав, що заговорюється стара, а тепер починаю вірити в чудеса. Я не встиг обійти машину, щоби допомогти їй вийти, як вона десь поділася. Постояв, почухав потилицю і подзвонив Василеві – якщо я вже під його під’їздом опинився. А далі ти знаєш. Іринці треба буде могорич поставити, що вона крутнулася і привезла обіцяну бабцею мою долю – тебе.

– Треба буде, – погодилася щаслива Валентина. – Обов’язково.

Різдвяні дива

Дива траплялися не лише з Валентиною. Розповім Вам ще короткі історії про моїх друзів. Що ж незвичайного сталося з ними у Різдвяну ніч 2022 року?

Оленка, продавець-консультант:

– Вірю у різдвяні дива! Принаймні від знайомих чула багато цікавих історій. Одного разу й у мене було зовсім незвичне Різдво. Кілька років тому я з чоловіком їхала машиною до батьків у село. Надходив Святвечір, ми дуже поспішали, щоби встигнути на вечерю. До рідного дому залишалася половина шляху, коли зовсім стемніло. Ми раптом зрозуміли, що їдемо взагалі незнайомою трасою, і це при тому, що дорогу і кожен знак ми вже добре знали. Чоловік продовжував керувати авто, а мене охопила паніка. Буквально через мить ми в’їхали в суцільну темряву. Пам’ятаю тільки те, що їхали немовби між деревами. Хоч як не дивно, але вибралися з невідомого місця так само швидко на знайому трасу. Що це було, досі ніхто не знає. До речі, коли поверталися до Хмельницького, не побачили жодного повороту або іншої траси неподалік. Ось таке диво. А на Святвечір ми тоді все-таки встигли, – розповіла Оленка.

Володимир, військовий:

– Ніколи не вірив у дива, але після випадку, який трапився у моєму житті, змінив думку. Різдво для мене і веселе, і водночас сумне свято. Ми відзначаємо його завжди у колі сім’ї, за великим столом, із традиційними українськими стравами та нашими власними звичаями. Одного разу мій брат попросив у батьків відпустити його святкувати Різдво з друзями, і вони чомусь дозволили, хоча й були не в захопленні від цієї ідеї. Опівночі мені зателефонували друзі Матвія і сказали, що він зірвався з 16-го поверху і щоби я негайно приїхав. Уявіть, що я відчував, коли побачив його цілим і неушкодженим. Виявилось, що він упав з даху будинку і навіть не забився. Ну просто дивовижно. Це Різдво мені запам’яталося на все життя, – поділився з нами Володимир.

Дмитро, пенсіонер:

– Вірю у дива на Різдво, адже сам переконався, що вони існують. Одного разу ми з дружиною вирішили святкувати його не вдома, а піти до дітей. Вони живуть неподалік, через дві хати, тож ми навіть дверей не зачиняли. Повечеряли, поговорили, і тут почули, що хтось пробирається у двері. Я відчинив, дивлюся, це наш кіт Марсик. Нявчить, дряпає мене, біжить, а потім вертається і знову кличе за собою. Він вів мене додому, але я не розумів, чому він так поводиться і що хоче. Зайшов у хату і перелякався. Помешкання було повне диму. Як виявилось, біля грубки загорілися тріски і підготовлені на ранок дрова. Дивом я встиг усе погасити… Щоби ви собі розуміли, моєму здивуванню не було меж. Чесно, я досі вдячний котові за те, що вберіг нашу домівку. Саме з того моменту я вірю, що незвичайне трапляється, – з посмішкою каже Дмитро.

Олена, вчителька:

– Не пам’ятаю, щоби зі мною на Різдво траплялися дива, але найбільше чудо для мене було тоді, коли всі мої сини й онуки зібралися разом. Річ у тім, що вони живуть у різних містах, навіть країнах. І це було справжнє щастя бачити всю сім’ю за одним столом, бо Різдво для нас – особливе свято, воно завжди було на першому місці. Шкода, що найбільше свято у християнських родинах зараз перетворилося на вечірку, на продовження Нового року. Знаю, колядувати вже не модно, але Різдво – це не «мода», а велика традиція, яку потрібно берегти у незмінному вигляді, дотримуватись і передавати з покоління в покоління, – сказала Олена.

У моїй родині на Різдво жодних див не трапилося. Ми відзначили його традиційно: повечеряли, поспівали, зустріли колядників і полягали спати. Хоча не все так швидко відбувалося. Спершу ми приготували велику сімейну вечерю. Піст закінчився, тому на столі можуть бути різноманітні м’ясні страви: домашня ковбаса, гуска або качка з яблуками, холодець, голубці, а також млинці, заливна риба, вареники і пряники. Так уже повелося здавна, що саме у Різдвяний вечір в нашій родині пробачають усі набуті за рік образи і діляться оплатком – спеціально освяченим білим хлібом. Голова сім’ї – мій батько, бере посудину з оплатками і каже: «Найціннішим даром Бога для нас є Ісус Христос, даром Його отримали і Його даром хочу поділитися з кожним. Тільки Він – як той хліб – оплаток – є хлібом, який дає правдиве життя, життя вічне». Після цього ми просимо вибачення і дякуємо за все добро, яке один одному зробили. Батько читає молитву: «Поблагослови, Господи Боже, нас і ці дари, які з твоєї доброти будемо споживати. Навчи нас ділитися хлібом та добром із кожною людиною. Через Христа Господа нашого».
Вважається, що це свято не можна проводити на самоті або в дорозі. У святкові дні не забували і про тих, хто не може посидіти за родинним столом. Вважалося, що сам Христос в образі самітника сходить у цей день на землю і стукає у двері будинків. Звідси і пішла традиція – здійснювати в цей день безкорисливі справи, допомагати тим, хто волею випадку позбавлений святкового частування, тепла сімейного вогнища і даху над головою. А після вечері починали співати колядки. Одна з найулюбленіших колядок, яку знають усі в нашій родині, –  «По всьому світу стала новина».


Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: , , , ,





Новини
19 Травня
18 Травня
17 Травня
Ваше ставлення до вакцинації від коронавірусу?
Погода
Реклама
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше