Іван Кушнір – поет-пісняр, член національної спілки журналістів України, «Людина року-2019» в номінації «Культура». Він – чоловік зі щирим серцем та доброю душею. Іван Михайлович – не лише творча особистість. Поет займається підприємницькою діяльністю, прибутки з якої вкладає у розвиток своїх фестивалів. Оскільки в пошукових інтернет-джерелах інформації про Івана Кушніра не так вже й багато, ми вирішили виправити цю ситуацію. Поет-пісняр детально розказав про себе, свій творчий доробок та дружно усіх бажаючих запросив на фестивалі, які традиційно відбудуться 11 липня та 8 серпня у селі Яблунів.
«Залишаю усе, поспішаю до Тебе на свято,
Може, зустрічей цих залишилося так небагато…
І колись я прийду, і постукаю тихо до хати,
А мені не відчинить дверей дорога мені мати…»
«Бог дав: спочатку слова, потім музику»
- Пане Іване, розкажіть нам детальніше про себе: де Ви народилися, де навчалися, ким були Ваші батьки, у скільки років почали писати вірші?
- Народився я в прекрасному селі Крогулець Гусятинського району, яке розташоване на річці Нічлава. Із самого дитинства воно стало для мене дуже дорогим, оскільки тут народилися особливо видатні люди: один з українських геніїв, поетів, письменників, громадських діячів Богдан Лепкий, а також наш тернопільський відомий режисер Орест Савка. Батьки мої, як і всі інші, на той час були простими колгоспниками. Напевно, із молоком матері, вона теж любила співати, я обрав красу нашої землі, мелодику нашої української пісні. Батько мій грав на скрипці, і я пішов його стопами. Вірші почав писати ще з раннього дитинства. Тоді ж ми закохуємось, даруємо дівчатам вірші, а вони їх нам дарують. У 1985 році я закінчив БДМУ (на той час це був Чернівецький медичний інститут). У тому ж році грав у вокально-інструментальному ансамблі «Нічлава» села Коцюбинці Гусятинського району і тоді написав свою першу пісню «Мамо моя, мамо моя, голубко сива». З неї і почалася моя, можна так сказати, серйозна творча діяльність, яка і продовжується донині.
- Хто для Вас є мотиватором, який надихає писати вірші? Чи такого немає?
- Ви знаєте, живучи на такій прекрасній Подільській землі, неможливо не писати вірші. Стимулом творити для мене завжди був Богдан Лепкий. Він народився в селі, і я ходив тими стежками, якими він у дитинстві теж прогулювався. Я спостерігав за природою, яка ще після нього залишилася. Саме краса землі нашої мені дала силу й наснагу писати свої вірші. Для нас є поштовхом те, що ми живемо, працюємо, кохаємо. І ось це все ми намагаємось відобразити у своїй поезії.
- А музику на свої вірші Ви самі пишете чи маєте власного композитора, який це робить замість Вас?
- В основному музику на свої вірші я сам пишу, а вже виконує їх тернопільська співачка Ярослава Декалюк, з якою ми створили відомий дует «Криниця добра». Спільно з нею ми об’їздили вже багато країн: Іспанію, Польщу, Словенію, Прибалтику, Швецію. Сім років тому до мене звернулася українська діаспора зі Словенії з проханням написати гімн-славень першому фестивалю «Берегиня», який відбуватиметься у Словенії. Я взагалі не думав, що зможу написати таке. Але Бог дав: спочатку слова, потім музику. Цю урочисту пісню виконали, і з того часу кожного року нас запрошують у Словенію на цей фестиваль.
- Як Ви стали членом спілки журналістів України?
- Я взагалі старався описувати ті всі події, які відбувалися у моєму житті. Почав писати в районні й обласні газети, і після цього був прийнятий у спілку журналістів.
«Ласкаво просимо на наші фестивалі»
- Я знаю, що Ви є організатором багатьох фестивалів у Яблунові. Розкажіть, будь ласка, детальніше про кожен із них.
- Ну взагалі я завжди такий активіст, можна сказати поводир, тому що з моєї ініціативи був створений влітку фестиваль «Яблуневий Спас». До речі, цього року 8 серпня буде черговий фестиваль. За цих 6 років тут уже зуміли побувати корінні артисти з Бразилії, Китаю, Франції, Чехії, Словенії, Словаччини, Італії і Молдови. Потім у мене з’явилася мрія створити осінній фестиваль «Золота осінь в Яблунові». Там також були гості з різних куточків світу, співав відомий французький артист Поль Манандіз, уже таки досить знаний у нас в Україні. Після того, коли було вже два фестивалі, я хотів створити ще один – весняний. І ось, проживаючи в селі Яблунів, де є дуже багато яблуневих садів, до мене прийшла думка назвати фестиваль «А в Яблунові яблуні цвітуть». Після планування цих трьох фестивалів захотілося й створити зимовий, але мені сказали, щоб я лише допомагав, його організаторами стануть інші люди. Він називається «З колядою – у Яблунів». І тепер у нашому Яблунові є 4 фестивалі до кожної пори року. Крім цього, у нас є такий ентузіаст, відомий спортсмен Андрій Балабух, який проводить спортивні фестивалі. Цього року 11 липня буде організовано дійство «Богатирські ігри», де приїдуть силачі з України. Крім цього, ми ще створюємо доброчинну організацію, де кожен, хто бажає долучитися, вносить сюди лепту – 200 грн. Зараз є тільки 14 таких спонсорів, але якби було 40, то за 12 місяців ми би вже мали непогану суму.
«Діти – квіти життя»
- Іване Михайловичу, хотіла би ще дізнатися про Ваших дітей та онуків. Хтось із них має ось цю Вашу творчу жилку?
- Діти мої пішли моїм шляхом, але не творчим. Стали медиками-стоматологами. А внук і внучка пішли мистецькою моєю стежкою. Внучка вже закінчила музичну школу по класу скрипки, а внук навчався грати на саксофоні. Зараз він студент Тернопільського національного політехнічного університету, закінчує перший курс.
- Ще одне цікаве запитання, яке неабияк хвилює поціновувача Вашої творчості. Коли і за що Вам присвоїли звання «Людина року» в номінації «Культура»?
- Ви знаєте, мене дуже часто про це запитують, тому що «Людина року» в номінації «Культура» – це дуже високе звання, і у нас є безліч професійних акторів драмтеатрів, філармонії, є різні виконавці по цілій області. Я думаю, що отримав це звання, по-перше, завдяки написанню пісні «Мамо моя, мамо моя, голубко сива». На той час вона була невідомою, а цього року їй уже виповнилося 35 років. З допомогою нашої міської ради в нашому Українському домі я організував великий концерт, приурочений 35-річчю написання цієї пісні і до Дня матері. На цьому дійстві було багато відомих артистів: заслужені артисти України Павло Доскоч та Володимир Вермінський, Василь Піскун, із Чернівців Ірина Стись, були й інші молоді й талановиті співаки. По-друге, як я вже говорив, за 5 років я провів майже 9 фестивалів, на яких був організатором і спонсором. До речі, я також був депутатом районної ради. Там зумів зібрати кошти, які потім вкладав у розвиток цих фестивалів. Щоби ви собі знали, під час них ми ще й готуємо дуже смачні страви. Є у нас грибна юшка, картопля на вогні, кукурудза варена, кава, глінтвейн… Це все ми даємо безкоштовно людям. По-третє, думаю, мені присвоїли це звання за те, що я дуже пропагую українську культуру.
- А зараз Ви займаєтесь лише розвитком своєї творчості чи ще десь працюєте?
- На даний час я на пенсії, займаюся творчістю, допомагаю молодим. Уже 2 роки в нас існує дитячий фестиваль, де ми залучаємо дітей до мистецтва. Цього року організовуємо ще хореографічну сцену, де різні дорослі й дитячі колективи зможуть танцювати. Я ще трішки займаюся підприємницькою діяльністю. Це допомагає мені вкладати кошти у розвиток моєї творчості.
«Пісня – душа українського народу»
- І на завершення, що особисто для Вас означає українська пісня?
- Українська пісня є кодом для кожного українця, який ми повинні розвивати і любити. В українській пісні весь наш дух, наше походження і наше майбутнє. Ви ж знаєте, що наші люди завжди, коли мали можливість, співали. Свою пісню вони передавали дітям, онукам. Українська пісня – це українська мова. Не буде мови – не буде нації, не буде нашого народу.
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: Іван Кушнір, поет-пісняр, творчість, фестивалі
5731