До війни я вела насичене й активне життя, навчалася, встигла реалізувати декілька суспільно корисних проєктів, вигравала гранти. Вималювала в голові свій подальший життєвий план, чітко знала відповідь на запитання «А ким ти станеш через 3 роки?», адже вже тримала в руках власний бізнес-проєкт…
Здавалося, маю все, про що можна мріяти: мої близькі здорові, є справжні друзі, чудова робота й безліч ідей та перспектив… І тут розпочався Майдан. Згодом – війна. Все змінилося. Від звичного життя залишилися уламки. Я просто не могла залишатися осторонь…
Для мене відправною точкою стала тепла ковдра, що пошила моя бабуся для кожного із шести внуків. У свою я загорнула медикаменти і пляшки з фізрозчином, аби не побилися при транспортуванні в Київ, бо там тоді гинули люди!
До 2014 року організовувала культурно-масові заходи: благодійні аукціони, різноманітні виставки, музичні концерти й фестивалі… А тут товариш просить організувати перший в Україні вишкіл із тактичної медицини. Згадую, як пояснювали мені, тоді ще студентці юридичного факультету: «Ксеню, люди вмирають й будуть вмирати, бо мало тих, хто знає, як правильно допомогти… Військова медицина в нас «застрягла» на рівні 60-х років…».
Ця фраза, сам вишкіл стали для мене викликом, визначилимоє місце в українсько-російській війні. Я стала інструктором із тактичної медицини, згодом – парамедиком, а пізніше – начмедом у добровольчому формуванні. Змінила пальто на військову форму, а рідний Тернопіль – на полігони та Східну Україну. Змінилося не лише життя, а й ім’я – на позивний «Каторга».
Зараз про фронт згадую неохоче, адже моє серце залишилося там, у секторі М, війна досі триває. Повернувшись у 2018 році, згадувала першу поїздку на схід. Як би дико це не звучало, найбільше емоцій отримала, коли, зійшовши з потяга в Києві, чекала, коли буде наступний до Тернополя. Таке враження, ніби потрапила в іншу країну, не в ту, де війна і земля здригається під обстрілами, де гинуть люди й кулі свистять над головою чи уламки снарядів пролітають повз – наче інша реальність…
Уже декілька років я в «мирному житті», моїм своєрідним «якорем» стала донечка.
Війна на кожному відкладає свій відбиток, усі, хто там був, повертаються іншими: хтось покалічений фізично, внаслідок отриманих поранень, та всі, однозначно, покалічені морально. Неможливо просто так забути пережите на фронті. Так, зараз я міняю памперс дитині швидше, ніж раніше здійснювала неповне розбирання автомата чи накладання кровоспинного турнікету, але спогади нікуди не дінуться.
Та чи готове наше суспільство, країна й держава до… продовження? Досвід останніх років та десятків програм по боротьбі з ПТСР, лікування та реабілітації, програм інтеграції в мирне життя, перекваліфікації та працевлаштування ветеранів показують, що проблеми є.
Відверто кажучи, мені пощастило, я зустріла людей, що повірили в мене, допомогли вийти з вакууму, в який себе загнала. Мені, мамі в декреті з незакінченою вищою освітою, з прогалинами в резюме в декілька років і досвідом участі у бойових діях (дивовижна характеристика погодьтеся), допомогли знову задуматися: «Ким я бачу себе через 3 роки?»
Я поїхала на фронт зі стійкою думкою, що хочу допомагати людям. Зараз я хочу допомагати всім тим, хто з нього повернеться… Це мій план на наступні декілька років, адже не всім може так пощастити, як мені.
Йду на вибори з партією ВО «Батьківщина», бо вірю цій команді, а вони повірили в мене.
Війна забрала в мене чимало, та разом з тим дала усвідомлення, що варто цінувати кожен день, боротися за те, що вважаю правильним, і ніколи не здаватися. А посмішка доньки в моїх обіймах тому яскраве підтвердження.
Оксана Матвійчук («Каторга»)
Довідка
Оксана Матвійчук народилася 14 лютого 1992 року в селі Ілавче Тернопільської області. Виросла й проживє в м. Тернополі.
Навчалася у ЗОШ I-III ступенів №22. Здобувала юридичну освіту з 2007 р. у Галицькому коледжі ім. В. Чорновола та з 2012 року навчалася у Калуському коледжі економіки, права та інформаційних технологій Тернопільського національного економічного університету.
У 2017 р. закінчила Тернопільський національний економічний університет з дипломом бакалавр – право. Планую продовжити навчання на військовій кафедрі – підготовка офіцерів запасу на базі Міжнародного університету розвитку людини «Україна».
У 2007-2014 роках займалася організацією та проведенням культурно-масових заходів, реалізовувала проєкти на різноманітну тематику.
Учасник бойових дій, доброволець, інструктор із тактичної медицини, парамедик (позивний «Каторга») з 2015 р.
У 2017-19 роках (декретна відпустки) реалізовувала проєкти з національно-патріотичного виховання дітей та молоді Тернопільщини, займалася написанням грантів на теми, дотичні до інтересів та потреб ветеранського середовища.
Членкиня суспільної ініціативи «Батьківська платформа» з 2020 р.
Одружена – чоловік Матвійчук Роман Васильович (позивний «Матвій»), учасник бойових дій, доброволець. Виховуємо донечку Ярину (2 роки 7 місяців).
Джерело: Тижневик "Номер один"
20594 