Інколи журналісту дають такі цікаві запитання, що хочеться сміятися й плакати. Нещодавно мене запитали: а що там долар, впаде? Відкрийте додаток «Приватбанку» та й погляньте, до чого тут я? Ну ти ж журналіст і повинна таке знати. Передусім журналіст – це не економіст і навіть не банкір. Я піднімаю питання, які в першу чергу цікаві читачу і мені самій. Курс долара – це не найголовніше питання в нашій країні, повірте, хоча багатьом так не здається.
Останнім часом наше видання порушує питання, котрі стосуються сексуального виховання дітей, морального насилля над жінкою. Спілкуємось із поліціянтами про права та обов’язки, а також беремо інтерв’ю у відомих психологів, які дають поради для щасливого життя. Можливо, у когось і виникне запитання: для чого ми піднімаємо такі теми та кому це потрібно? А ось вам і відповідь: кожна третя жінка отримувала ляпас по обличчю і мовчить про це, бо в голові стереотип: б’є – значить любить. Майже кожна п’ята дитина знає, що таке стояти в кутку. У голові не вкладаються такі «солдафонські» методи виховання. До психологів соромляться йти, мовляв, у мене з головою все добре. Можливо, з головою і справді проблем немає, а ось із розумінням елементарного є прогалини.
У нашій країні звикли кричати на сусідів та виховувати чужих дітей. Звична справа – бачити в сусідніх вікнах бруд, але не бачити його під ногами. Ми – країна, яка потребує капітального корегування, але з себе починати не поспішаємо. Для цього і є журналісти, які через призму своїх публікацій намагаються донести до людей, що є речі, про які треба кричати, порушувати, а є ті, котрі караються законом.
Світлий день, який не віщує абсолютно нічого поганого. Вийшла з роботи, направляюся в сторону дому. У глибині Старого парку на траві сидить молоде дівчисько, схиливши голову на лікті. Підходжу і чую схлипування. Запитую, що трапилось. Коли дівчинка підняла голову, побачила заплакані очі, але з яскравим макіяжем. Я назвала своє ім’я, запитала, чи потрібна допомога. Звісно, хвилин десять молода леді просто гірко плакала і питала, чого так. На вигляд їй не більше двадцяти років, виявилось – п’ятнадцять. Навчається в одній із центральних шкіл міста. Її істерика супроводжувалась тим, що хлопець на ім’я Богдан сказав, що не буде з нею зустрічатися. Для неї це було дуже важливо. Ми сіли на лавку, дівчинка почала розповідати, що вона цього хлопця дуже любить. З її слів, не може жити без нього і заради нього готова на все. Мені стало моторошно. Спілкуючись із психологами, розумію, що такі слова мають насторожувати. Юнаку 20 років. У виші він не навчається. Я багато разів просила, щоби ми передзвонили до мами або тата, але Аня навідріз відмовлялася. Я запитувала чому. «Якби мама дізналася, що я гуляю із хлопцем, вона би мене прибила, – сказала дівчина. У сімейні стосунки я не заглиблювалась. Запитала, чи відвести її додому. Дівчина відмовилась і попросила сигарету. Я відповіла, що не палю. Пригадавши свої 16 років і свою першу любов, частково розуміла, чого дівчинка плаче, чого не хоче розповідати батькам, чого не хоче їхати додому. Я всіляко намагалася їй пояснити, що хлопець, який старший за неї на п’ять років, може мати на меті зовсім інші, не любовні наміри. Вона підтвердила, що про це їй кажуть і подруги. Наша бесіда тривала двадцять хвилин. Коли Аня трішки заспокоїлась, ми попрощалися. Вона навіть обійняла мене й подякувала. Пообіцяла бути розумною і кинути палити. Ми попрощалися, скоріше за все я ніколи більше її не побачу. Але якщо цей текст потрапить тобі на очі, дай його прочитати своїм батькам.
Ідучи додому, я думала про цю ситуацію. Згадувала свій молодий вік, амбіції. Варто відмітити простий факт, що у такому молодому віці можна поламати своє життя, і тут на допомогу мають прийти батьки. Забороняти зустрічатися зі старшими хлопцями, звісно, у батьків є право. Але не треба забувати, що у підлітковому віці слова «я тобі сказала, ні» сприймаються, як погроза. Я не в праві радити та навчати, для цього є відповідні спеціалісти. Але поважати почуття та думки своїх дітей батьки зобов’язані. Вони такі ж члени соціуму, мають свої почуття та емоції, на які не можна чхати, бо ви старші. Проблема суспільства у бажанні говорити, але небажанні слухати.
За статистикою, кожна третя дитина про секс дізнається зі збочених відео та на вулиці від однолітків. А потім – небажана вагітність, ранні аборти. А хто у цьому винен, вулиця? Чи, може, мама з татом, які не розповіли дитині про такі речі?
Ми бажаємо всім читачам бути розумними. Зважувати всі за та проти. Завжди стояти на боці розуміння та в будь-якій ситуації, котра вас турбує, обрати шлях спокійної, виваженої розмови. На даний час є сотні спеціалістів, які анонімно можуть допомогти вирішити підліткові проблеми, навчити та порадити, що робити батькам. Не втрачайте часу, бо ви втратите своїх дітей, а повернути їхню довіру дуже складно.
Вікторія Ушакова
Джерело: Тижневик "Номер один"
7336