Життєві історії. У кожного є хоча б одна така, яка може стати якщо не основою для сценарію кінострічки, то для написання книжки. Вони бувають різними: щасливі та сумні історії кохання, найрізноманітніші життєві драми. Героїня сьогоднішньої розповіді – Ліза. Вона розповіла нашим журналістам про мрії, які ніколи не здійсняться, як вижити, коли ти сирота, та знайти своє кохання.
«Я була згодна на будь-яку маму, тільки щоб вона у мене була»
Я виховувалась у дитячому будинку. Скільки себе пам’ятаю, у вікно постійно виглядала маму, а раптом вона прийде. Але цього не ставалося, а я продовжувала рости. Вже зараз, будучи дорослою, часто чую фрази, мовляв, дітям краще у спеціальних закладах, ніж з батьками-алкоголіками чи наркоманами. Та я була згодна на будь-яку маму, тільки щоб вона у мене була. Друзів у мене практично не було, у таких місцях їх мало хто собі може дозволити. Увесь свій час приділяла навчанню. Найкраще мені давалася фізика, з легкістю розв’язувала задачі та засвоювала матеріал. Ніна Павлівна, викладачка цього предмета, любила мене, інколи хочеться думати, що наче свою доньку. Вона брала мене до себе додому на Новий рік та Різдво, і тоді мені здавалося, що у мене є сім’я. В інтернаті у мене був залицяльник – Максим Шевченко. Він старший на 3 роки, постійно очікував мене у закутках і то цукерку дасть, то гумку з наклейкою. Думаю, що особливої агресії я не відчувала саме завдяки його протекторату.
Одного разу, коли мені виповнилося 15-ть, він поліз цілуватися. Пригадую, як дуже розізлилася і тріснула йому по голові книгою «Справочник физических свойств веществ и материалов». Загалом у свої 15-ть я мріяла вступити до вишу на бюджет, отримати кімнату в гуртожитку і згодом піти вчителювати. Вибір фаху був очевидним, я марила фізикою, а Ніна Павлівна жартувала, що, мабуть, у роду в мене були науковці. З її сторони це, звісно, був жарт, але після таких слів я плакала цілу ніч, бо не знала, якого я роду-племені. В абсолютно незмінних за своїм наповненням днях збігло три роки, і я готувалася до вступу. Коли прийшла подавати документи до прийомної комісії, то зустріла там Максима. Виявилось, що він навчається у тому ж корпусі, тільки на 3 курсі і на іншій спеціальності.
Вступила до вузу без особливих проблем. Навчання, як і у школі, давалося мені легко, але цькування зі сторони одногрупників бентежило. Не дивлячись на те, що так званих «мажорів» у групі не було, прізвисько «сирота» до мене приклеїлося на увесь час навчання. Звісно, з часом ми всі здружилися, допомагали один одному. Студентське життя мені подобалось. В універі рій молоді, постійно конкурси талантів, КВК, різноманітні заходи. Відвідувала їх із задоволенням, вболівала за одногрупників, але не горіла бажанням брати участь у подібних атракціях. Зазвичай на таких заходах можна було зустріти, як то кажуть, «золоту молодь». Вони завжди ходили купками і спілкувалися між собою. Середньостатистичний студент міг розраховувати лише на насмішку з їхньої сторони. Говорячи відверто, на них я звертала увагу найменше. А багатенькі дівчата не оминали мене увагою. Воно й не дивно. Одяг у мене старенький, поношений, хоча я регулярно обновляла свій гардероб на секонд-хендах. Телефон – звичайний, як то кажуть, кнопочний, на сенсорний мені грошей найближчим часом не відкласти. Мабуть, в очах багатьох я виглядала так, неначе з іншої епохи. Єдиний, хто не зважав на це, був Максим.
Інколи його надмірна увага мене дратувала. Він кожного дня потрапляв мені на очі. Зачіпався, підморгував, чим мене дико бісив. Незважаючи на це, мені інколи здавалося, що він – це єдина близька мені людина, якщо не враховувати Ніну Павлівну.
«Повірила, що це кохання з першого погляду і я стала героїнею казки»
Одного разу, коли поспішала на пару, в потоку студентів у мене врізався хлопець. Це був стрункий, високий юнак. У нього були дуже теплі, кольору карамелі очі та хвилясте чорняве волосся, а ще – ямка на підборідді і пухкі губи. Коли він вибачився і посміхнувся мені, то здалося, що час сповільнив свій хід. Мабуть, саме тоді вперше у мені щось замкнуло. Він також не зводив очей, представився Олегом. Я ще тоді подумала, що це ім’я неймовірно йому пасує, таке м’яке і з перчинкою.
Себе я ніколи не вважала неймовірною красунею, але тверезо оцінювала зовнішність. У мене овальне обличчя, великі зелені очі, пухкі губи і коса до колін. Мабуть, моєю родзинкою було волосся, яке ніколи не фарбувала і заплітала у дві коси. Думаю, Олег також на мене запав. Повірила, що це кохання з першого погляду і я стала героїнею казки.
Хлопець навчався на факультеті міжнародних відносин. Інколи, перебуваючи разом з ним, я почувалася не у своїй тарілці. Він – син заможних батьків, мама працювала суддею, а батько – у податковій. Олег дарував мені квіти великими оберемками, запрошував у дорогі ресторани, водив у кіно. Словом, він умів красиво залицятися. Одного разу, коли ми гуляли у парку, то зустріли його матір. Це була дуже сувора жінка, з тонкими і міцно стиснутими губами. Вона зверхньо подивилася на мене, її погляд зупинився на дешевих балетках. Вона крізь зуби просичала: «Вдома поговоримо». Через деякий час я дізналася, що не сподобалася мамі Олега. Жінка знайшла всю інформацію про мене, найбільше її обурив той факт, що я виховувалась в інтернаті.
Олег посміхався і казав, що все буде добре. Якось він запросив мене у Карпати з друзями. Мовляв, вони орендували великий будинок із басейном і видом на гори і хочуть трохи «відірватися» перед сесією. Я погодилася. Коли ми прибули на місце, то з’ясувалося, що всі по парах і в кожної своя кімната. На той момент у мене жодних інтимних стосунків ні з Олегом, ні з кимось іншим не було. Перша ніч минула, на диво, спокійно, мабуть, тому, що мій коханий майже до ранку пив із друзями, поки я спала. А от відіспавшись вдень, він почав уночі до мене простягати руки. Я нітилась, соромилась, але врешті-решт підпустила його до себе. Було і страшно, і дуже хвилююче. Чомусь думала, що після цієї ночі нас уже ніщо не розлучить. Насправді ще кілька тижнів після Карпат ми були щасливі, аж поки Олега не підмінили. Він перестав мені телефонувати, уникав зустрічей в університеті.
Якось, повертаючись додому, я побачила хлопця у парку. Поруч з ним на лавці сиділа білявка. Вже згодом злі язики розповіли, що це нова дівчина Олега. Їх засватала мама мого колишнього. Дівчина з порядної родини, її мама також працює у суді. Сама білявка навчалася на юридичному факультеті і, як подейкували, дуже хотіла вдало вийти заміж.
Мабуть, я злукавлю, якщо скажу, що мені було не боляче. Я проплакала кілька ночей, але за звичкою, яку набула ще в інтернаті, нікому не показувала своїх емоцій. Тим часом Максим почав знову кружляти поряд. То продуктів принесе, то після пар зустріне, то у кімнаті щось полагодить. Інколи він піджартовував, що тепер я нарешті зверну на нього увагу. Максим не те, щоби був мені несимпатичний, просто характер у нього запальний. Сам хлопець рудоволосий, кирпатий і дуже конфліктний. Ще в інтернаті за ним золоті верби росли мало не щодня. А я спокійна така, не любила ніяких конфліктних ситуацій.
Одного ранку я прокинулась раніше, ніж зазвичай. Підійшла до вікна, увімкнула чайник і побігла у туалет. Здавалося, що виблюю усі свої нутрощі. Вже тоді мені у голову закралися певні думки, але я їх гнала від себе. Минув ще тиждень, врешті-решт, узявши себе в руки, я пішла до лікаря. Виходила з кабінету наче примара. Вердикт гінеколога: вагітна. Що робити далі, не знала, адже мені тільки 18 років. Без житла, без засобів до існування. Я добре розуміла, що у всьому винна сама. Хтось зараз скаже, що можна було зробити аборт або народити дитину та відмовитися від неї. Та розумієте, я не могла цього зробити, адже сама росла без батьків. Звернулася за допомогою у благодійну організацію, вони мені розповіли, що можуть бути проблеми, бо прописана я в гуртожитку, коли кинути навчання, мене випишуть з кімнати і відповідно після народження дитини не буде куди з нею податися і малечу в мене можуть відібрати. Але жіночки пообіцяли мені якось допомогти, щоправда, самі не розуміли як.
«Коли ти сирота і вагітна двійнею у 18-ть, то здається, що життя далі не буде»
День збігав за днем, я продовжувала навчання, животик ріс і округлявся. Ховала його за широким одягом, але розуміла, що мені ще недовго приховувати свою велику таємницю. Олегу я про вагітність не розповіла. Якщо він не захотів нічого пояснити, то де гарантія, що стане слухати. І зрештою, він настільки залежний від батьків, що йому байдуже, що у мене в животі росте наш малюк.
На планове УЗД я пішла на 12 тижні. Коли лікар почав водити датчиком, то посміхався. Я запитала, що він там таке побачив, і почула у відповідь, що чекаю двійню. Ось це було як сніг на голову. Коли ти сирота і вагітна двійнею у 18-ть, то здається, що життя далі не буде. Ноги самі понесли мене до Ніни Павлівни. Пощастило, що жінка була вдома, бо якби ні, то навіть не знаю, щоб я робила. Ніна Павлівна приголубила мене і сказала, що все буде добре. Запропонувала пожити у неї, сказала, що допоможе.
Я взяла академвідпустку і зі своїми нехитрими пожитками переїхала у квартиру колишньої вчительки. Там мене чекав Максим, він щось бурмотів собі під носом і не зводив погляду з живота. Того дня ми посварилися, але він продовжував уперто приходити до мене з фруктами, морозивом, повітряними кульками і ще якоюсь милою мішурою. Одного разу попросив торкнутися живота. Накрив його великою долонею, а потім здивовано блимнув на мене своїми очима зі словами: «Вони штовхаються». Мабуть, для нього це було справжнє чудо, я ж думала про те, що в животі виношую футбольну команду.
Вагітність протікала нелегко, я 2 рази лежала на збереженні, коли повернулася до Ніни Павлівни, то побачила, що Максим уже обладнав дитячу кімнату. Коли у мене розпочалися перейми, він викликав «швидку» і тримав мене за руку. Пологи тривали понад 8 годин, я була вщент виснаженою, але побачила своїх малюків. Устим й Іванка, саме так я вирішила назвати дітей.
Якось Максим прийшов мене навідати і майже з порога сказав, що любить мене і хоче стати батьком для моїх дітей. Що він любив мене ще з дитячого будинку і що вже раз втратив і більше не повторить такої помилки. Я була збентежена і промовчала. Він ще трохи постояв і мовчки вийшов з палати. Наступного дня прийшла Ніна Павлівна, я розповіла їй про візит Максима, а вона посміхнулась і сказала: «Коли чоловік любить жінку, він полюбить і її дітей. Не хвилюйся, він буде добрим чоловіком тобі і хорошим батьком твоїм дітям».
Ось уже минуло 5 років, я щаслива жінка, дружина, мама. Максим завоював мене і зробив усе для того, аби я повірила йому і мої почуття розцвіли, як квіти. Він справді став чудовим батьком нашим діткам, ми наважилися на спільну дитину, і тепер нас п’ятеро. Наші дітки Ніну Павлівну називають бабусею. Олег знає, що він біологічний батько наших дітей. Кілька разів він шукав можливості зустрітися, але Максим поговорив з ним, як то кажуть, «по-чоловічому».
Загалом я щаслива, словами це передати важко, але це стан душі.
Вікторія Ушакова
Джерело: Тижневик "Номер один"
13344