У час, коли в Україні йде неоголошена війна з північним агресором, а значна частина тернополян живе за межею бідності або ж змушені покидати рідну країну в пошуках кращої долі, сталася подія, яка змогла об’єднати майже всіх жителів нашої області.

Упродовж 11 днів на Тернопільщині перебувала чудотворна ікона Лику Христового, яка викликала величезний ажіотаж серед місцевого населення. Це й не дивно, ікону почитає весь християнський світ, до того ж вона всього втретє покинула особисту захристію Папи Римського у Ватикані.

За інформацією Тернопільсько-Зборівської єпархії Української греко-католицької церкви, яка виступила ініціатором привезення унікальної ікони в нашу область, за ці дні в Зарваницькому духовному центрі та Катедральному соборі Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці, що в Тернополі, цілодобово безперервним потоком їй вклонилося близько 400 тисяч вірних з усіх куточків Тернопільщини, а також із сусідніх областей. При цьому це були люди різних конфесій:  греко- і римо-католики, православні Київського і Московського патріархатів, автокефали, баптисти та свідки Єгови і навіть заядлі атеїсти.

Незважаючи на прохолодну погоду, по кілька годин людям довелося вистояти в черзі (у «найгарячіші» дні – до 12-14 годин), щоб мати можливість на власні очі побачити ікону, вклонитися їй та попросити в Бога благословення. За цей час кожен із вірян мав можливість помолитися, проаналізувати свої поступки, а подекуди і переосмислити  все своє життя. Саме такі неординарні події в житті великої громади роблять її жителів сильнішими перед викликами, які стоять повсякчас на їхньому шляху.   

Усе в цьому житті стається не випадково. Поява святині на Тернопільщині виявилась, як ніколи, на часі. Адже народ став зневірюватись як у своїй владі, що є звичним явищем для українців і тернополян зокрема всі 25 років Незалежності нашої держави, так і в Бога, який посилає нам надзвичайно великі випробування. Дозвіл на поклоніння унікальній іконі Спаса Нерукотворного став символічним актом підтримки Святим Престолом і особисто Святішим Отцем Францискома, Папою Римським українського народу в складний для нього час, а сама ікона – важливим духовним посередником об’єднання вірних у молитві за Україну.

Нагадаю, минулого тижня ікону Спаса Нерукотворного, відому ще як Мандиліон з Едеси, з Тернополя через Київ та Німеччину повернуто до Італії, де вона зберігається у Папській захристії Сикстинської капели у Ватикані.

Загалом, освячена ікона (не обов’язково, щоб це була ікона Лику Христового) мала б посідати особливе місце в житті «домашньої церкви» У кожній оселі, як бачимо це навіть із давньої традиції українського народу, було місце, де люди збиралися, щоб помолитися. Були так звані покуття: в кутку ставили ікону, стрітенську свічку. Гадаю, що сучасна дійсність дозволяє краще і більше оформити свій молитовний куточок. Зазвичай це має бути місце, де людина лягає спати. Якщо є можливість, то можна облаштувати окрему кімнатку, щоб молитися в ній перед іконами. Потрібно пам’ятати, що, стоячи перед ликом ікони, слід молитися не до самої ікони, а до Христа чи святого (ікона допомагає нам краще відкрити їхній образ). Так само, наприклад, фото наших близьких допомагає нам пам’ятати про них. Ікона говорить нам, що ми, охрещені люди, є іконами Христа і повинні дбати про свої лики. Тому ікона – це також і символ нас самих.

А ще кожному з нас варто постійно мати іконку біля себе (про це добре знають наші захисники, які боронять Україну від російського агресора), вона зміцнює віру, втішає нас у життєвих негараздах, дає нові сили, а інколи є навіть нашим ангелом-хоронителем…