У день 71- і роковини провідника Воюючої України, Тернопільська міська рада одноголосно постановила іменувати головний стадіон у пам’ять Романа Шухевича. Ініціатива мера Тернополя Сергія Надала щодо найменування стадіону без одночасного історико-політичного обґрунтування спровокувала жорстку зовнішню реакцію, особливо з боку представників Ізраїлю та Польщі.
Такі дії у дні, коли є загроза широкомасштабного вторгнення Росії на територію суверенної України, свідомо чи несвідомо погіршують стосунки не лише з найближчими сусідами-поляками, а й стратегічним партнером США через впливову громаду євреїв, до якої дослуховується американський політичний істеблішмент загалом і Білий дім зокрема.
Пішов неочікуваний розголос. Сергій Надал отримав загальноукраїнське визнання особливо тоді, коли в нього з патріотизмом не все гаразд у Тернополі. На порятунок іміджу держави залучилася верховна влада, зокрема, у Міністерстві закордонних справ України, коментуючи висловлювання посла Ізраїлю в Україні про присвоєння стадіону в Тернополі імені Романа Шухевича, назвали одним з пріоритетів державної політики України збереження національної пам’яті.
Сам Сергій Надал намагався впливати на події та заявив про намір провести міжнародну наукову конференцію. Дійсно, нещодавно в Тернополі відбулася наукова конференція. Однак, по-перше, не міжнародна, по-друге, не за тематикою, по-третє, ініційована українським послом Євгеном Корнійчуком. Виходить, український політикум надіявся в Тернополі розв’язати неправдиві закиди в бік наріжної історичної постаті Романа Шухевича та мати змістовну послідовність вирішення подібних навал чужинців.
Провал наукового заходу
Аналізуючи конференцію, у вічі одразу кинулася відсутність представників посольства держави Ізраїль в Україні та посольства держави Польщі в Україні. Чому команда Сергія Надала не подбала про їхню участь і як поза спинами вирішувати проблеми іноземного походження, тобто для кого? Може й добре, що чужинці не побачили цього…
Ким кардинально змінено порядок денний? Зокрема, увагу заходу зосереджено не на історичний розгляд життєдіяльності Романа Шухевича, від 30 червня 1907 року (народження) до 5 березня 1950 року (загибелі), та залучення джерел для науково обґрунтованого спростування висловлених закидів, а на Український визвольний рух. При тому звужено час до Другої світової війни, років 1939-1945, замість 1920-1950-х. Тільки одна, перша, панель узялася обговорювати загально про Романа Шухевича (в історії та пам’яті, між міфом та реальністю). Де ж спростування фейків? Міфу першого, начебто капітана СС, і дійсний показ Романа Шухевича як рятівника єврейської дівчинки, очільника визвольного війська з лікарями-євреями тощо. Міфу другого, начебто відповідального за звірячі вбивства польського населення в 1943-1944 рр., і дійсний Шухевич (провідник ОУН, зверхник УПА), що не допустив убивств будь-якого мирного населення за національною ознакою (російське, польське, угорське, румунське, єврейське тощо) чи розв’язав польський протикомуністичний фронт щодо Воюючої України, більше того, перенацілив цей фронт на спільне поборення тоталітарної Москви. Польська «Солідарність» 1987 року на вшанування УПА часів керівництва Шухевича видрукувала пам’ятну марку-блок – невже це кинуто під ноги? Як наслідок, говорили-балакали… Чому та ким зазначені наукові ступені й посади, а не теми виступів учасників?
Невдалий підбір доповідачів
Головний підготовлений промовець – це доктор Володимир Сергійчук (із 2-томним доробком радянських документів про Романа Шухевича тощо); провідні установи – галузевий державний архів СБУ в Києві та представлення відповідних за проблемами документів комуністичних і нацистських чи СД–ґестапо–СС (які тут зберігаються); Центральний державний архів громадських об’єднань України в Києві та представлення документів загарбницької радянської влади про Романа Шухевича; Центральний державний історичний архів України у Львові, Державний архів Львівської області та представлення загарбницької польської влади до вересня 1939 року про Романа Шухевича; Державний архів Закарпатської області в Ужгороді та представлення вцілілих українських документів про Романа Шухевича в Хусті 1938-1939 рр. Відразу б обговорення перейшло в наукове русло з рясним потоком запитань від присутніх. Насправді ж відбулося не так, того ж Сергійчука навіть не запросили… Чому та хто здійснив нефаховий підбір учасників?
Визначальний (перший) доповідач – доктор Іван Патриляк. Даний чоловік морально не мав права приїздити в Тернове поле через провокативне інтерв’ю «Укрінформу» про Романа Шухевича. Перебільшення, що в Шухевича і Пілсудського було багато спільного. Зовсім навпаки, то різні особи. Шухевич – християнин (Пілсудський – соціаліст), Шухевич – сім’янин (Пілсудський – вільна людина), зрештою Шухевич поборював загарбницький політичний режим, що криваво насадив Пілсудський у галицькій Україні та більше ніж переконливо: в будинку бабуні Шухевича Коновалець готував у 1921 році замах на Пілсудського, коли там мешкав 14-річний Роман.
Д-р Іван Патриляк для вираження Романа Шухевича вжив слово «пігмей», порушивши етичність (зваженість), на якій твердо стоїть київська історична школа, яку він за посадою (декан історичного факультету Київського національного університету ім. Т. Шевченка) очолює тощо. Як наслідок… Перше – залишилися невирішеними проблеми, що поставили політики зовні; друге – відсутність озброєння – не оприлюднено неспростовних доказів, що змусили б зовні припинити глум над українськими борцями, зокрема Романом Шухевичем.
Кандидат історичних наук Микола Посівнич оголосив виступ про Романа Шухевича, людину та воїна, таким, що взагалі не відповідає роботі даної панелі, більше того, аби оприлюднити свої дослідження, виклав чуже напрацювання, покійного д-ра Ярослава Дашкевича. Він бачить багато білих плям у біографії Романа Шухевича, але жодної не вирішує; вдався оцінювати посла, вийшовши за межі історичних повноважень; звернувся до того, що історична наука в жалюгідному стані, хоча є представником історичної установи Національної академії наук України (Інститут українознавства ім. Івана Крип’якевича); перебрав час, а де міф і реальність?
Кандидат історичних наук Олеся Ісаюк назвала тему виступу про Романа Шухевича як героя, що також не вписується в першу дискусійну панель; зовсім не нове і постійний відхід у бік щодо героїзації Романа Шухевича. Сумно, але ці люди щонайменше десяток років у значенні Шухевича говорять про все та ніщо, нічого не вирішуючи претензійного від політиків.
Як наслідок, затягнутий час призвів до того, що не вистачило хвилин на дискусію, яка у науковій конференції є невід’ємною частиною, в якій народжується істина та виробляється спільне бачення або вирішується історична проблема, в даному випадку – де Роман Шухевич у міфах, а де в реальності. Де ж серйозне наукове вирішення обмовок історичної постаті Шухевича, з яким мають рахуватися громадяни інших держав, що висловили претензії? Де вироблений механізм, який мав би застосовуватись до подібних втручань зовні та нападок, скажімо, на історичні постаті Степана Бандери чи Євгена Коновальця? Адже до цього найчастіше закликав Сергій Надал. Де? Адже закінчила роботу 2-денна наукова конференція з нічим. Навпаки, отака невдача розкриває можливість по-новому наступати…
Хай переможе добро
21 квітня відбудеться півфінал, а 15 травня фінал кубка України з футболу на тернопільському стадіоні ім. Романа Шухевича. Хай переможе добро, виражене силою духу та м’язів змагунів. Так як у 1920-х роках перемагав у «Запорізьких ігрищах» сам Роман Шухевич і ще й з рекордами. Однак як Сергій Надал буде дивитися у вічі вболівальникам, хоча нечисленним через карантинні обмеження, що приїдуть підтримати свої дружини копаного м’яча? Зокрема, всі дороги ведуть на стадіон Романа Шухевича… Залізничний вокзал, автовокзал і збір уболівальників, за звичаєм прогулянка містом, де за години станеться вирішальний двобій, і раптом… пам’ятник Олександру Пушкіну – російському поету, який оспівував загарбницькі війни Росії, прославляв Петра І за нищення України після Полтавської битви. Отакої.
Василь Штокало, багаторічний дослідник боротьби та мучеництва Романа Шухевича
Джерело: Тижневик "Номер один"
13335