Три місяці Підгаєцьку районну державну адміністрацію очолює новий керівник. Ним стала педагог за освітою Галина Богданівна Дуда. Попередницею також була жінка. Тому вже славно повелося: щоби Підгаєччина процвітала, нею повинна керувати справжня леді. Чи справляється нова очільниця з такою непростою задачею та як не втратити в собі жінку, коли обіймаєш чоловічу посаду, запитали наші журналісти особисто у новопризначеної голови РДА.
з журналістами “Номер один”
Галина Богданівна радо приймає журналістів у своєму кабінеті. Гаряча кава та цікава й така душевна жіноча розмова наштовхує на висновок: району пощастило.
«…Ти не маєш права не справитись»
– Галино Богданівно, розкажіть трішки про себе.
– Народилася я у квітні 1972 року в Підгайцях. Закохана в рідне місто і горджуся тим, що підгайчанка. Моя мама працювала медсестрою в хірургічному відділенні Підгаєцької райлікарні, батько – товарознавець фабрики «Металіст». Маю молодшу сестру. Жили скромно, мама завжди вчила: що би не трапилось, бути чесною, не обманювати та не приховувати навіть дрібничок. Ми були простою українською сім’єю, яка шанувала традиції. Із сестрою завжди ладнали, хоча між нами п’ять років різниці. Порівнюючи своє дитинство та дитинство сучасних дітей, скажу, що ми жили щасливіше. Пригадую, як тато часто їздив у відрядження і звідти завжди привозив нам із сестрою шоколадки, апельсини, іграшки, що на той час було у дефіциті. Ох, як ми чекали приїзду тата! Дуже любили з сестрою і сусідськими дітлахами після дощу бігати по калюжах і міряти їхню глибину, а потім «отримували на цукерки» від мами. А як чудово було зимою! Багато снігу, кучугури, тато возить на санчатах, і здавалося, що за найбільшою горою снігу ховається снігова королева. Не було колись стільки різновидів морозива, у Підгайцях можна було купити тільки «Пломбір», а як інколи привозили «Ескімо» – це було справжнє щастя і величезна насолода – шоколадне морозиво на паличці. Ми вміли радіти елементарним речам – сучасні діти нас не могли б зрозуміти. Збиралися цілою вулицею, грали сценки і вистави, організовували конкурси, ділилися цукерками і печивом, сварилися й мирилися, але це був наш дитячий світ, куди ми ніколи не вмішували дорослих.
– А де Ви навчалися?
– До 8 класу – в Підгаєцькій середній школі. Хочу сказати, що моя перша вчителька стала для мене авторитетом, і тому я вирішила стати педагогом. Після закінчення 8-го класу в табелі були п’ятірки й одна четвірка з української мови. І ніхто б не міг подумати, що ця четвірка настільки зіграє велику роль у моєму житті. Якби не вона, я би не досягла того, що маю на сьогоднішній день (сміється, – авт.). Здобувши неповну середню освіту, вступила до Чортківського педагогічного училища. Вчилася добре, хоча одна четвірка завадила отримати червоний диплом. Після навчання приступила до роботи у Підгаєцькій середній школі. А пізніше вступила на заочне відділення до Тернопільського педагогічного інституту на українську філологію. Шкільна четвірка з української мови кинула мені виклик, і я вирішила свої знання з предмета вдосконалити всіма силами (сміється, – авт.).
– Яка Ваша кар’єрна стежина?
– Перша моя робота – це вчитель початкових класів у рідній Підгаєцькій середній школі. Після закінчення інституту почала викладати українську мову та літературу в старших класах і виконувала обов’язки педагога-організатора. Там пропрацювала 8 років. У 1999 році перейшла у Підгаєцьку спеціалізовану початкову школу з поглибленим вивченням іноземних мов – рік на посаді вчителя, рік на посаді заступника директора і 12 років на посаді директора школи. У 2013 році отримала пропозицію очолити Підгаєцьку гімназію у зв’язку з тим, що попередній директор пішов на пенсію. Дуже хвилювалася, думала, чи справлюся з поставленими завданнями. Але вирішила випробувати себе. Чотири роки пропрацювала на посаді директора. Робота хороша, я з нею справлялася, а головне – подобалась.
У 2016 році на Тернопільщині починають створюватись опорні навчальні заклади. За рік часу майже в кожному районі вони працювали, а от у Підгаєцькому чомусь ця справа не просувалася. І мені запропонували перейти на роботу з Підгаєцької гімназії у Підгаєцьку ЗОШ І-ІІІ ступенів. Відповідно поставили переді мною завдання, щоби на базі цієї школи створити опорний навчальний заклад. Довго зважувала, обдумувала перехід на інше місце роботи, але вирішила піти. В душі виникали сумніви, які я озвучила: «А якщо не справлюся?» Мені відповіли: «Не маєш права. В районі мусимо створити опорну школу». Приступила у серпні 2017 року до роботи і до кінця грудня опорний заклад із трьома філіями було створено. Хоч було важко, але цікаво. Мені подобається відкривати щось нове.
«Я була щаслива, але мені було дуже страшно»
– Багато посад Ви обіймали, але всі пов’язані зі школою. Однак є у Вашій біографії сторінка, на якій вказано, що Ви працювали у відділі освіти.
– Так, понад рік я пропрацювала у відділі освіти. Знаєте, кожна моя посада – це колосальний досвід, де я відкриваю щось нове і чомусь навчаюся. Ще під час роботи у гімназії я хотіла себе вдосконалити як управлінець і навчалася в магістратурі Тернопільського національного економічного університету на кафедрі менеджменту за спеціальністю «Управління й адміністрування персоналом». Ось тут, похвалюся, я закінчила навчання з відзнакою – отримала червоний диплом. Маючи багатий досвід та отримавши нові знання, вже впевненіше робиш кроки на посаді керівника відділу освіти. Під моїм керівництвом працювали 22 школи та 11 дитячих садочків. Дуже легко знаходила з керівниками спільну мову, тому що розуміла кожну ділянку роботи в школі і в складі директорського корпусу пропрацювала сімнадцять з половиною років. Начальником відділу освіти працювала з 12 грудня 2018 року до 31 січня 2020-го, аж поки мене не призначили головою РДА.
– Ця подія, мабуть, одна із головних у Вашому житті?
– Це велике напрацювання я би сказала. Не скажу, що я поставила собі за мету обійняти цю посаду. Ні! Я страшенно хвилювалася. І повірте, моїм сумнівам до останнього дня не було меж. У моїх планах не було думки проходити тести у системі «LIFT» та подавати документи на посаду голови РДА .
Мої товариші довший час переконували мене, щоби я спробувала. Обговоривши дане питання з сином і чоловіком та отримавши підтримку, я зважилась. Пройшла тестові випробування та співбесіду і чекала на відповідь. Згодом мені зателефонували, що потрібно подати декларацію. Я й гадки не мала, що це, так би мовити, фінальний етап. 27 січня до мене зателефонував колега із сусіднього району, який першим привітав мене з призначенням. Це при тому, що розпорядження я ще не бачила, а далі вже пішли дзвінки за дзвінками. Мої емоції, звісно, брали гору. Я була дуже щаслива, та мені стало страшно, бо усвідомила, яка відповідальність покладається на мене із сьогоднішнього дня.
– Як це бути жінкою-високопосадовцем? Адже на Ваших плечах лежить колосальна відповідальність, котру, як правило, на себе варто брати чоловікам.
– Районом у нас керують жінки, так як ми бережемо своїх чоловіків (сміється, – авт.). Переді мною цю посаду також займала жінка. І хочу сказати, що робота дуже насичена. Треба бути стресостійким і дуже уважним, вміти орієнтуватися в ситуації, виділяти ключове. Але зауважу, що в мене хороша команда. Знаєте, як буває: є хороші професіонали, але нещирі люди. А в мене не так. У мене хороші професіонали та прекрасні люди. З ними можна поговорити, пожартувати, інколи навіть проблемами поділитися, я ні на мить не сумніваюся у них. Треба з повагою ставитися до праці кожного. Сьогодні ти займаєш високу посаду, завтра можуть скластися так обставини, що ти йдеш із неї, тому дуже важливо зберегти людські стосунки з кожним. Я вважаю це важливим аспектом цієї посади.
«Годинників, замшевих туфель не було, це не в моєму стилі»
– Поговоримо про Вас як про жінку, маму, дружину. У вас є сім’я?
– Так, у мене є син, якому 25 років, та чоловік. Він завжди жартує, що від мене розумніший, бо старший. Каже, що якби не його підтримка, я би на такій посаді не була. Ми любимо жартувати одне з одним. Інколи сперечаємось, але не довго. Він мені частенько каже: «Галю, ти не на роботі». Він – бухгалтер. І зауважу, що між нами немає конкуренції. Навіть розмов про те, що я обіймаю вищу посаду. На роботі я посадовець, вдома – жінка! Мій син працює у правоохоронних органах, зараз він далеко від дому (проходить службу в зоні ООС), але сподіваюся, що якнайскоріше матиму змогу його обійняти. Назвала його в честь чоловіка – Степаном.
– Що найбільше хотіли виховати в синові? Через які правила ніколи б не переступила Ваша сім’я?
– Завжди хотіла і хочу, щоби він був людяним. Цього мене вчила мама, і в сім’ї нашій так заведено. Не можна задирати носа, навіть якщо ти маєш найвищу посаду. Будь-який вчинок має бути проаналізований. Недопустимо в нашій родині робити зло. Найгірше, що може бути в житті, це коли падають людські сльози. Зло завжди повертається злом, навіть через роки. Тому ми дотримуємось простих правил: справедливість, чесність, людяність.
– Що любите і від чого отримуєте задоволення, окрім роботи?
– Хоч сама народжена під знаком Овна (Вогонь), дуже люблю водяну стихію: шум морського прибою, гуркіт водоспаду. Обожнюю квіти і природні ландшафти, насолоджуюсь гамою кольорів вечірнього неба, коли заходить сонце, співом солов’я, запахом квітучих дерев після травневого дощу. Люблю мріяти, подорожувати і багато читати.
– Любите хатні справи, вистачає на них часу?
– У нас невеликий будинок, присадибна ділянка. Дуже люблю доглядати квіти. А чоловік пильнує город. Часу, звісно, не вистачає, але мені чоловік дуже допомагає, спільно робимо всі справи.
– Ви віруюча людина?
– У душі я глибоко віруюча. Часто в молитвах звертаюся до Бога і дякую йому за все. Відвідую святі місця, де є чудотворні ікони, біля яких до мене повертається душевний спокій, отримую великий заряд позитиву. Понад 20 років тому під час сповіді священникові сказала, що маю гріх: можу гніватись на людину кілька днів. На що він відповів: «Гніватись на людину можна лише до заходу сонця». Це повчання мені запало глибоко в душу, пам’ятаю і дотримуюсь цієї поради. Вважаю, що по-іншому не повинно бути.
– Напевне, це не дуже коректне запитання, але все ж таки, що купили на першу зарплату голови РДА?
– Будете сміятися. Канцелярський набір. Справді, я подумала, що мені треба зручно обладнати робоче місце в кабінеті. Я купила органайзер і канцелярський набір. Жодних дорогих годинників чи замшевих туфель не було. Я люблю стриманість у всьому: в поведінці, одязі, прикрасах. Обираю завжди щось одне. Якщо одягаю срібні прикраси, тут не вписується золота річ. Яскраві коралі прикрашають і привертають увагу, тому нічого більше із прикрас не варто поєднувати. У всьому має бути смак, просто – це вишукано.
– Чи любите готувати, якщо так, поділіться рецептом.
– Дуже люблю готувати м’ясні страви, завжди цікавлять рецепти нових салатів. На Великодні та Різдвяні свята з чоловіком готуємо своє м’ясне. Обов’язковий атрибут свята – домашня ковбаса, шинка, хлібець, холодець. Час від часу люблю фарширувати рибу. Одна з найулюбленіших страв – тушкований язик із шампіньйонами. Відварюю язик, ріжу його на тонкі смужечки. Тушкую цибулю та моркву і додаю до язика. Шампіньйони помити, почистити, тушкувати на маслі і все з’єднати. Додати часнику, сметанки, перцю, солі за смаком, лавровий лист та тушкувати ще хвилин десять. Це дуже просто і смачно.
На завершення Галина Богданівна розповідає, що по житті її супроводжує підтримка чоловіка, сина та боротьба з собою. Вона не хоче загадувати наперед, але впевнена, що ця посада – це певний життєвий рубіж, який приносить великий досвід. «Бути людиною, незважаючи на посаду та заробітну плату», – головне життєве кредо нової очільниці. І дивлячись на цю жінку, хочеться сказати: Підгаєччині справді пощастило!
Соломія Вершигора
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: газета "Номер один", Галина Дуда, Голова Підгаєцької РДА, новини Тернопільщини
13333