Верховний суд своїм рішенням по касаційній скарзі ексдепутата Тернопільської обласної ради, уродженця Козової Павла Федика залишив без змін рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 2020 року, тим самим остаточно визнав винним та залишив без змін вирок про позбавлення волі.
Нагадаємо, теребовлянський суд ухвалив рішення, що Павло Федик – ексвикладач Інституту економіки та підприємства, Галицького коледжу ім. В. Чорновола та доцент Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля, порушив правила дорожнього руху, що спричинило смерть 50-річної жінки, та засудив його до чотирьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами терміном на два роки. Водночас у судовому вироку зазначається, що пан Федик звільняється від відбування покарання як позбавлення волі з випробувальним терміном тривалістю два роки.
Постанова суду набула чинності з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Водночас нагадаємо, що у Лисичанському міському суді вже сьомий рік розглядається судова справа за кримінальним провадженням №415/304/16-к щодо звинувачення Павла Федика в умисному вбивстві мешканця Донецької області, скоєному в Лисичанську у жовтні 2015 року. Павло Дмитрович стоїть на своєму і вважає, що в тій ситуації мав місце самозахист. Ось що він розповів про ту трагічну ситуацію.
– Мені вдалося врятувати своє життя і не допустити в Лисичанськ озброєного противника завдяки його ж зброї. Але для себе я сприймаю такі дії все-таки як неправильні. Бо майстерністю воїна не є забрати чиєсь життя, а не допустити до ворожих дій, знівелювати агресивну енергію, чужими руками здобути бажаний результат… Але так не завжди вдається. Не думайте, що я не маю неприємних відчуттів. Прикро, що загинула людина, які би погляди і наміри у неї не були. Горе близьких можна тільки трохи втішити щирим співчуттям. Усе інше лікує час. Картаю себе за те, що не зумів зберегти життя затриманому та дозволив статися трагічному пострілу. І ось тут дилема – фізично я не міг застрелити людину. Хоча вже після пострілу в мене мені майже вдавалося вирвати автомат Калашникова з рук нападника, що відбувалося в процесі бійки на землі. Приємного там не було нічого – у мене була зламана кисть, ледь не відгризений палець, який потім гнив два місяці в тюрмі, все тіло в синцях… Нападник молодший на десять років і фізично міцніший, на 10 кілограмів важчий. А в мене за плечима рюкзак, а спереду на грудях – портфель із ноутбуком… Це все було в якомусь нереальному світі, і постріл був несподіваний. Виходить так, що, мабуть, у процесі бійки нападник, намагаючись не дати мені вирвати зброю, яка знаходилась у нього, натиснув на спусковий гачок…
Джерело: Тижневик "Номер один"
6790