Вже так звично заходити у соцмережі і спостерігати цілий ряд фотозвітів про вакцинування публічних людей. Кампанія МОЗ розгорнута настільки широко, що масово вакцинують поза чергою навіть тих, хто вже перехворів. Більше того, офіційні джерела застерегли, що антитіла після вакцини і після перенесеного ковіду – абсолютно різні. І поки інфекціоністи оговтуються від такого відвертого глумлення над наукою, черга на вацкинацію активно зростає, щоби «не перехворіти вдруге».
Усім відомо, що міський голова Тернополя вже переніс коронавірус, здається, у вересні минулого року. І про це було публічно заявлено з міської ради. Але чому зараз, у пік вакцинації, очільник міста не демонструє турботу про мешканців громади і власним прикладом, та й навіть словесно, не закликає вакцинуватися? Адже Тернопіль «перманентно» коливається в помаранчевій зоні, а кількість зайнятих ліжок у лікарнях не зменшується. Невже це виклик центральній владі і її кампанії масової вакцинації, мовляв, не вірю я у ваші заяви про повторні захворювання ковідом? А якщо насправді міський голова просто нехтує власним здоров’ям і банально не має часу вколоти рятівну вакцину?..
Мені здається, що очільник обласного центру просто зобов’язаний берегти себе для нашої громади. Особливо зараз, коли його дії і риторика різко змінилися.
Візьмемо, до прикладу, ситуацію з літаком на Східному масиві. Питання збереження старої конструкції, на яку насправді всім глибоко начхати, раптом винесли на громадське обговорення. Збитими з пантелику виявились не тільки рядові мешканці, а й затяті противники міського голови. Як? Земля, комунальне майно, бюджетні кошти – все якось вирішувалося без всеміських опитувань, а тут банальний літак – і «хочу почути кожного!»… «Ну так, – хитали головою скептики, – зараз підтасують результати, щоби літак знесли, а на тому місці буде нова забудова». Але й тут – черговий шок: результати голосування продемонстрували бажання більшості зберегти пам’ятку. А сам голова на своїй сторінці в соцмережах написав: «Я теж маю власну думку щодо цього, але як міський голова зроблю так, як вирішила громада». Ну хіба це не зворушливо? Хіба не вартує шани такий широкий жест – піти всупереч власним бажанням, але назустріч людям, і ще й публічно це визнати?..
Через літак вже й не згадується ніким скандальне питання парку «Загребелля» у Тернополі, протягнуте обласною радою. І про землю колишньої МШЕД на Тролейбусній всі одразу забули… Навіть до головного архітектора, якому обласна прокуратура оголосила підозру, вже нікому й діла нема. Але то таке… Головне, що літак зберегли. І мер почув голос громади…
Або про індивідуальне опалення. Ну справді, скільки можна критикувати мерію за торф’яні котельні? Тут ще й опозиційна «Сила людей» звинувачує, що влада не хоче містянам дозволяти встановлювати індивідуальне опалення. А міський голова взяв і почув – власноруч зареєстрував петицію до уряду з вимогою дозволити перехід на і/о всім бажаючим. Більше того, регулярно нагадує жителям громади, аби проголосували і підтримали, ще й роз’яснює покроково, як це зробити. Ну хіба не варто поаплодувати стоячи? Це ж просто мрія, а не міський голова!
…Чимало тих, хто прочитає ці слова, побачить у них сарказм. Або критику. Але насправді мені як мешканці Тернополя, як платнику податків до місцевого бюджету, як людині, якій не байдужа доля мого міста, дуже б хотілося, аби такі кроки міського голови були постійними і без підтексту. І не важливо, яке прізвище він носить чи до якої партії належить. Головне – аби чув, що хоче громада. Щоби розумів, що крісло мера – це не влада чи вседозволеність, а величезна відповідальність і довіра тисяч простих людей. Що майно і бюджет міста – це власність усіх жителів, навіть тих, хто голосував за іншого кандидата. І що акції протесту – це не загроза його посаді, а спосіб людей донести свою волю. Щоби розумів, що дороги потрібно ремонтувати не тільки там, де живуть наближені депутати або чиновники, а й там, де мешкають опозиціонери. Що дерева – це не зайві насадження на вільній ділянці, а «легені» й окраса нашого міста. І межі парків мають бути непорушними, як десять заповідей…
Тому якщо наш мер готовий нарешті стати взірцевим – нехай вакцинується, нехай береже себе для громади і її майбутнього. І нехай на наступних виборах міського голову обирають серцем і розумом – за справжні і достойні вчинки, а не за принципом «Краде, але щось робить» чи «Якщо не він, то хто?»…
Тетяна Вербицька, шеф-редактор «Номер один»
Джерело: Тижневик "Номер один"
7443