У XXI сторіччі, коли начебто все є, різні секції та місця, де можна з користю провести час та відокремитися від повсякденної рутини, людям все ж таки чогось не вистачає. Питання в наступному: чого саме – розуму чи совісті?
Мова піде про втручання в особистий простір. Кожен його має та намагається оберегти від поля зору «хижаків». Але не тут то було. Людський цинізм просто зашкалює. Кожен страждав або ж навіть брав участь у так званому форумі «Я знаю краще за інших». І тут варто відмітити людей та й аплодувати стоячи тим, хто вміє цьому протистояти, захищати себе та близьких людей від нападів таких агресорів. Насправді люди, котрі всіма силами намагаються вплинути або ж, прямо кажучи, «влізти» в чуже життя, являються пустоцвітом. Крім поговорити, вони не здатні ні на що. Більше того, розмови про те, як варто жити іншим і які люди паршиві, йдуть за їхніми спинами. В очі ж говорити страшно. Самі по собі вони такі білі та пухнасті, в церкву щонеділі ходять, поклони б’ють, ікони цілують, а по закінченні служби сусідів осуджують. Навчають правил щасливого життя, а самі поняття не мають, що таке щастя. В очі дивляться зі словами: я хочу, щоб у тебе все було добре, а за спиною набріхують про меркантильність. Осуджують дії та поступки, забувши, що це чуже і їм до цього зась.
Лицемірність – спонсор таких людей. Зі всіх сторін усі їм винні, всі зобов’язані, а з якої причини, ніхто не знає. Таких людей варто пожаліти і не звертати уваги на те, що каже язик без кісток, навіть якщо це дуже боляче. Вони своє вже втратили. Тих, у кого «рильце в пушку», можна назвати токсичними людьми. Середина просякнута одним негативом, і замість того, щоби працювати над собою, над своїм благополуччям, вони виливають цей негатив на інших, не перебираючи, донька ти чи племінник. Абсурд. Коли мова йде про підліткові пересуди, які підкріплені малими заздрощами або ж образами, – це одне, а коли людина свідомо виносить сміття зі свого дому на осуд іншим, пояснень цьому годі й шукати. Обривати такі відносини, викидати людей із серця і голови й не озиратися назад, якщо ви не хочете стати предметом постійного осуду та пустих розмов.
Мене завжди цікавило питання, чому людям так цікаво ритися в брудній білизні. Ставлячи його таким особам, чула у відповідь: я не риюся, я раджу, що тут поганого, я ж хочу, як краще. Запитання наступне: а вас хтось просив радити? І тут ступор, очі, які не розуміють, про що йдеться, і злива виправдань про те, як хочу допомогти, наставити на правильний шлях, я знаю краще, бо я старша. Вік – це не показник того, що ви вправі вказувати, як жити. У вас своє, у мене своє, для чого пересуди, обмовки, брехня. Та для того, щоби заглушити внутрішню порожнечу, на місці котрої повинні бути щасливі відносити з чоловіком, довіра дітей, справжні друзі та гармонія з собою.
«Ікони намолені, хоча в ліжко з чоловіком до весілля лягла», а в самих внуки поза шлюбом народжені, не дарма ж кажуть: у чужому оці скалку видно, в своєму і колоди не побачать. На жаль, так у нашому суспільстві є. І як говорять психологи, все частіше ми стикаємося з такими псевдодокторами сімейних відносин, у котрих за стінами відбувається війна, а вони повчають, що і як треба робити. Люди обсмоктують усе, починаючи від того, як ви назвали свою дитину, закінчуючи, чи горить світло у вашому вікні о другій годині ночі. І їх не цікавлять причини, у них є фактор, якому вони нададуть колоритних фарб, і вже завтра ці новини шукатимуть «вільні вуха». Смішно, адже думок щодо того, чому не думаєте про своє життя, а вас так цікавить моє, немає, а це говорить про деградацію у всіх її розуміннях. Неприйняття, страхи, заздрощі, зарозумілість – риси, які пульсують у таких людях, усе це доповнено холоднокровним егоїзмом, який називають турботою та добротою.
На кожному кроці кричать про те, що країна починається з тебе, а самі елементарно не можуть навести порядок у себе в голові та визначити головні речі.
Якщо ж ви стикнулися зі стіною нерозуміння, не опускайте рук, це дрібниці, в житті стільки красивого й прекрасного, щоби свій час витрачати на вияснювання такого роду проблем, все одно це нічого не дасть. Вас зроблять винними, це в кращому випадку, а в гіршому, образі не буде меж і будуть нові теми для поливання вас брудом. І все це відбуватиметься під слоганом: «Ми хочемо, як краще, а ви… невдячні», але не забувайте: «Собаки гавкають, караван іде».
У кожного свій життєвий шлях, кожен відповідатиме перед вищою інстанцією за свої вчинки і нікому з людей не дано це обговорювати. Закону про втручання в особисте життя ще ніхто не відміняв, будьте чесні з собою, а не перед кимось. Життя занадто коротке, щоби витрачати його на розмови, які приносять один бруд.
Будьте добрішими, вам ніхто нічого не винен і щасливими вас роблять ваші думки та вчинки.
Соломія Вершигора
Джерело: Тижневик "Номер один"
13339