Дивовижні істоти споглядають за вами зі стін і простягають десятипалі лапи. Повільно, мов крапля спогадів про дощ, незвичні форми перетікають у кольори, і ось уже постають бузкові Орфей та Еврідіка й золота ліра музиканта біля ніг міфічної красуні.
Він і вона – ледь не на кожному полотні Емми Андієвської. Проте твори мисткині незвичні в усьому. Одна з особливостей її малярства – повторне (до 25 разів!) нанесення фарби на полотно. Відтак, якщо роздивлятися картину під різними кутами, це створює стереоскопічний ефект рухомості фарб.
Деякі критики називають стиль художниці симетричним візіонізмом, хоча вона сама називає його «андієвський», а малювання описує як певний спосіб медитації, акцентуючи на великій ролі підсвідомості у творчості. Мисткиня зазначає, що картини з’являються в її уяві, тож їй залишається лише перенести їх на полотно. Якщо це одразу не зробити, картини «поступово розсотуються».
Що цікаво, Е. Андієвська часто зображає комахоподібні створіння. В одному з інтерв’ю вона пояснює це так: «Комахи – це світ, який навколо нас, але якого ми не помічаємо, до якого ми не маємо жодного доступу. У мене ж комаха обернена на дорадника, янгола. На моїх картинах вони більше схожі на бегемотиків. Але це саме те, що наближує їх до людськості. Бо людина може сприймати те, що інакше, лише у трансформації». А для художниці малювання – це «розгортання метафори», «більш безпосереднє», схоже на дитячий малюнок. Недарма на її картини добре реагують саме діти.
Мистецтвознавці відзначають очевидність впливу примітивізму на мистецтво Емми Андієвської, оскільки зацікавлення ним виявляли різні художні напрями ХХ ст., «реабілітуючи «дитинство людства» задля нового переживання «емоційної правдивості» первісного мистецтва».
Пані Емма малює із шести років (нині їй 89) та, за її словами, написала 17 тисяч картин, іноді працюючи по 16 годин на добу, а ще – 36 книг (зокрема, три романи і 29 поетичних збірок). У 2018 р. мисткині було присуджено Національну премію імені Тараса Шевченка саме за книги «Міста-валети», «Бездзиґарний час», «Шухлядні краєвиди», «Маратонський біг» і «Щодення: перископи». Відтак живопис, поезію та малу прозу (новели й казки) Емми Андієвської треба розглядати у їхній цілісності. Це не означає, що вони доповнюють одне одного. Для малярки-письменниці «воно (малярство) своєрідний різновид поезії… Це та сама поезія, але виражена іншими засобами»: «І скрізь тільки очі, що їх час зміта», – зауважує поетка у сонеті «Навколо Еврідіки», водночас зображаючи десятки очей на полотні, присвяченому коханню давньогрецького музиканта та його красуні дружині.
…Виставкова зала Тернопільського обласного краєзнавчого музею ледь вмістила космос Емми Андієвської – виставку її робіт, що відкрилась у рамках проєкту національного масштабу «Дифузія» з нагоди 30-річчя Незалежності України («дифузія» у перекладі з латини означає поширення, розтікання, взаємодія).
Минулого року Емма Андієвська передала музею сучасного українського мистецтва Корсаків (м. Луцьк) майже 300 робіт. «Ми вирішили, що в кожному із тридцяти міст, де відбуватимуться виставки, залишатимемо один з її творів», – зазначила, відкриваючи вернісаж, керуюча партнерка музею Леся Корсак.
Після завершення виставки у музейній збірці Тернопільському краєзнавчому залишиться полотно «Змагання».
Довідково: Емма Андієвська народилася 19 березня 1931 року в м. Донецьку (тоді – Сталіне). У 1943 році разом із матір’ю та братом втекли за кордон, громадянка Сполучених Штатів, але мешкає у Німеччині. Член ПЕН-клубу, Спілки професійних митців Німеччини, Національної спілки письменників України, лауреат Міжнародної літературної премії «Тріумф» (2003 р.), Шевченківської премії та премії «Тетяни та Омеляна Антоновичів» (2018 р.). Картини художниці прикрашають колекції провідних музеїв світу.
Марина Криниця
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: газета "Номер один", Емма Андієвська
9539