23 вересня в Національному музеї «Меморіал жертв Голодомору» відбулася презентація мистецького проекту «163. Мистецтво заради пам’яті», автором якого є архітектор із Відня, бережанець Ростислав Бортник, який за допомогою зерна – найбільшого багатства України – матеріалізує страшні цифри Голодомору і пропонує наочно побачити масштаби втрат України.
На відкритті виступили: відомий режисер Василь Вовкун, заступник директора з наукової роботи Бережанського краєзнавчого музею Микола Проців, полковник СБУ Валерій Удовиченко, який керував слідчою групою із розслідування кримінальної справи за фактом вчинення злочину геноциду в Україні в 1932-1933 роках, директор «Меморіалу жертв Голодомору» Олеся Стасюк, одна із співавторів проекту – Яна Гринько.
Презентація завершилася переглядом відеоряду «163», який висвітлює процес організації Голодомору – вилучення зерна та всіх інших продуктів харчування і блокування українців у межах голодуючої території.
Гасло виставки – «Одна зернина – одна людина». Кожне людське життя передано зерниною. Їх багато. Втрачених, знищених, ненароджених. Понад 192 мільйони зернинок візуалізують увесь жах Голодомору. В човні чорного кольору бачимо три купки зерна, які промовляють нам жахливі числа вбивчої статистики: «Щохвилини вмирало 20 осіб, щогодини – 1168, щодоби – 28023…»
Ось враження відвідувачки виставки Софії Саврук, колишньої бережанки, яка зараз мешкає в Києві: «Після побаченого важко щось говорити. Вражена масштабами Голодомору та масштабами проробленої роботи. Незбагненним залишається той факт, як після такої трагедії російська мова та російська культура продовжують процвітати на українських теренах? Сподіваюся, що такі проекти допоможуть глибше пізнати українську історію і змінити ставлення деяких українців і неукраїнців до «панівної ролі» всього російського. Окрема подяка за мішечок «163» зі 163-ома зернинками (це 5 колосків, за які люди помирали)? для наочності і пам’яті саме те, що потрібно. Дуже приємно, що ідейним натхненником цього проекту є наш земляк Ростислав Бортник. Велике спасибі. Всім раджу відвідати».
На відкриnі виставки побувала і методист методичного кабінету Бережанського міського відділу освіти Ірина Сидор. Ось яке продовження проекту Ростислава Бортника буде в навчальних закладах Бережан: «Основною метою мистецького проекту є осмислення масштабів геноциду українського народу за допомогою зерна. Ми солідарно приєднуємось до думки автора проекту: «Ми маємо частіше про це говорити, ніж один раз на рік – у четверту суботу листопада». Саме тому на базі навчальних закладів міста Бережани буде проведено мистецьку акцію «163. Одна зернина – одна людини», в ході якої діти старшого дошкільного віку та учні шкіл матимуть можливість ознайомитися з інформацією про трагедію українського народу під час Голодомору та взяти участь у висадженні славнозвісних 163 зернин (середня кількість зернин у п’ятьох колосках), з метою втілення основної ідеї автора в реальність – «дати життя кожній зернині, повернути їх туди, звідки вони колись були вилучені». Спостереження за тим, як проростає пшениця – «живий монумент кожному загиблому українцю…», спонукатиме кожного з нас до збереження історії нашої нації. Ми будемо пам’ятати про це, бо бачитимемо це кожного дня!»
Ростислав Бортник повернувся у Відень. У літаку він сидів за легендарним австралійським мотиватором Ніком Вуйчичем. Допис Ростислава Бортника із соцмережі: «Ось і завершилась моя відпустка (хоча відпусткою її важко назвати). Було насичено, важко, подеколи навіть нудно. Було дуже багато зневіри й опущених рук. Алергія на деякі українські міста побільшала. Не встиг відкрити виставку «163. Мистецтво заради пам’яті», як прийшла (скоріше сказати, проснулась зі сплячки) ідея нової виставки – «29 831. Мистецтво заради пам’яті», вже на іншу тематику, а з нею розпочався роздум: чи знову ставати на ті самі граблі, викластися на всі 200-274 відсотки? Викластись, щоб найближчі тобі люди навіть не оцінили цього…
Не знаю, як воно буде і як довго триватимуть роздуми-аналізи (можливо, дорогою з летовища до обійстя все зміниться)… Та, по суті, воно змінилося вже давно (дуже давно, в той період, коли я відніс себе до тої жменьки людей, які просто мовчки роблять, не галасуючи на всі сторони ), але з тим шаленцем (Нік сидів прямо переді мною. Збіг? Не думаю. Скоріше – це знак) усе тільки підтвердилось. Шмарклі в бік і вйо до роботи, і вйо до нових проектів…»
Микола Проців
P.S.: В кожному з Бережанських музеїв теж буде посіяно 163 зернинки…
Джерело: Тижневик "Номер один"
3595