У квітні 2022 року Ігор К. звернувся до суду з позовом до Світлани П. та просив визнати його батьком стосовно її трьох малолітніх онуків.
В обґрунтування позивних вимог зазначив, що наприкінці січня 2003 року він одружився з дочкою відповідачки, Наталією К., і у шлюбі в них народилась донька. 22 травня 2007 року подружжя розлучилось, але невдовзі помирилось і продовжило спільно проживати та вести господарство, тож у наступні роки в них народилось ще троє дітей. Оскільки сторони не перебували у шлюбі, у Книзі реєстрації народжень дітей записали на прізвище матері, а ім’я та по батькові вказали з її слів, відповідно до ч.1 ст. 135 Сімейного кодексу України.
27 лютого 2022 року Наталія К. померла. І хоча на день її смерті діти проживали та виховувались позивачем за місцем їх спільного проживання (що підтверджено Актом обстеження матеріально-побутових умов проживання, зареєстрованого Скалатською міською радою Тернопільського району 21 березня 2022 року), за рішенням Служби у справах дітей Скориківської сільської ради трьох малолітніх дітей було передано під опіку їхньої бабусі, відповідачці по даній справі Світлані П. Надалі Світлана П. почала уникати Ігоря К., не відповідала на його телефонні дзвінки та створила штучні перепони, щоб батько не бачився з дітьми, тому всі новини він змушений дізнаватись від дітей своїх родичів, які навчалися разом з його сином та донькою. З метою реалізації свого права на батьківство Ігор К. звернувся до суду та просив визнати його біологічним батьком щодо трьох малолітніх дітей Наталії К. та зобов’язати Підволочиське районне управління державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) внести зміни до відповідних актових записів.
Рішенням Підволочиського районного суду від 6 березня 2023 року позов повністю задоволено.
Не погодившись із судовим рішенням, представник відповідачки Світлани П. подав апеляційну скаргу та просив скасувати це рішення і відмовити Ігореві К. у задоволенні позову. Адвокат стверджував, що відповідачці не відомо, хто був біологічним батьком її трьох малолітніх онуків і що після розірвання шлюбу її дочка відновила стосунки з колишнім чоловіком та продовжила проживати з ним. Також зазначив, що дітей утримувала дочка на соціальну допомогу, призначену їй як одинокій матері.
У судовому засіданні Тернопільського апеляційного суду колегія суддів, детально дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, погодилась із висновками суду першої інстанції про існування правових підстав для задоволення позову Ігоря К.
Так, надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вказала, що, відповідно до ч. 2 ст. 125 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.
При вирішенні спору про визнання батьківства враховуються всі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим правилом, встановлення батьківства на підставі ч. 2 ст. 128 СК України можливе за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчували походження дитини від певної особи. Тому до заяви про встановлення факту батьківства в якості доказів, відповідно до листа Верховного Суду України від 1 січня 2012 року, можна надавати документи, що юридично підтверджують цей факт; довідки органів реєстрації актів цивільного стану; пояснення свідків, яким достовірно відомо про взаємовідносини померлого із заявником. Зазначений перелік не є вичерпним та може розширюватись, залежно від конкретних обставин справи.
Крім того, при вирішенні спору про визнання батьківства суд приділяє особливу увагу інтересам дитини, проте не ігнорує інтереси ймовірного біологічного батька. При цьому висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства. Відповідно до ч. 1 ст. 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд, залежно від того, хто з цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з’ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Як убачалось із матеріалів справи, відповідачка Світлана П. двічі була належним чином повідомлена про дату, час та місце проведення судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи (експертизи ДНК), але жодного разу не з’явилася з дітьми для забору біологічних зразків і в суді не навела поважних підстав, які перешкодили їй це зробити. Що свідчить про її ухиляння від проведення дослідження та небажання отримати точні висновки про походження дітей і спростувати доводи Ігоря К. щодо його батьківства. Бездіяльність відповідачки призвели до неможливості проведення експертизи та надали суду можливість визнати факт походження дітей від позивача.
Крім того, колегія суддів взяла до уваги листування представника Ігоря К. зі Світланою П. у месенджері “Вайбер” 13 липня 2022 року, в ході якого відповідачка відмовилась від проведення експертизи.
Також було враховано і те, що, згідно з відомостями у витягах з Державного РАЦС громадян, прізвища та по батькові всіх трьох дітей повністю співпали з іменем позивача.
З урахуванням наведеного, колегія суддів Тернопільського апеляційного суду апеляційну скаргу Світлани П. залишила без задоволення, а рішення Підволочиського районного суду від 6 березня 2023 року – без змін.
Пресслужба Тернопільського апеляційного суду
Джерело: ПЕРШИЙ онлайн
5288