Голова Тернопільської обласної ради Михайло Головко разом з дружиною Мар’яною привітали з столітнім ювілеєм зв’язкову УПА Теклю Миколаївну Пришляк.
Ювілярку нагородили почесною відзнакою Тернопільської обласної ради “За заслуги перед Тернопільщиною” ім. Ярослава Стецька.
— У свої 100 років вона є активною націоналісткою і всім серцем вболіває за Україну. Каже, що на свій ювілей має такий же настрій і відчуває таке ж піднесення, як у 90-му, коли Україна виходила з-під радянського гніту, і благословляє нас на Перемогу, — каже Михайло Головко. — Хай Господь благословить пані Теклю здоров’ям, міцністю духу, миром у серці і всіма щедротами! Вона обов’язково має дочекатися нашої Перемоги і відчути цю радість на повні груди! Многая літа!
Історія життя Теклі Пришляк надихає і запалює, говорить голова обласної ради.
— У 44-му році, коли радянські війська зайняли Перемишль, українська молодь, уникаючи мобілізації, втікала в ліси. Активізувався повстанський рух. Залучили і жінок до справи. Текля тоді носила записки в косах (штафети). Про те, як була зв’язковою, нікому не розповідала. Діти довідалися з розповідей її молодшої сестри і з тривожних маминих зойків уві сні, — розповідає Михайло Головко. — У 46-му в зв’язку з операцією “Вісла” Теклю Миколаївну вигнали з рідної хати в Козівський район. Там її батькові вділили шмат поля, він засіяв, та врожаю не зібрав: радянська влада відібрала усе. А за те, що Текля збирала колоски у стерні на своєму ж полі — совєти молодій дівчині “впаяли” термін і відправили відбувати покарання у Воркуту.
Завдяки випадковому збігу та добрим людям жінку помилували і через півтора року вона повернулася в Україну.
— Працювала в сьогодні окупованій Макіївці на коксохімзаводі, очолювала бригаду шамотників. Пригадує, як їй доводилося приховувати радість з приводу кончини вождя у 53-му:”Москалі плачуть, а я так ся тішу, що диявол помер, але боюся, щоб мене не викрили…” Теклю Миколаївну, як зразкову і сумлінну працівницю, відправляли до Німеччини на навчання. Боячись набути статусу ворога народу у сумнівні часи, відмовилася, втекла додому, де працювала дояркою, — говорить Михайло Головко.
У 90-му своїм щирим націоналізмом Текля Миколаївна піднімала дух односельчан.
— Вони донині згадують її щемкі і радісні емоції: “Ми маємо свою фану!” Сьогодні вона така ж збуджена, як і тоді. Попри біль і тривоги тішиться незалежності України і вважає, що тільки націоналісти мають керувати державою, — додає Михайло Головко. — Ідею мами продовжує син, наш однопартієць, Володимир Пришляк. Саме від нього вона часто чує: “Ти мені сталіна пережила, брєжнєва пережила, ще путіна переживи, а далі — роби собі, що хочеш!”. Від душі бажаю, щоб це синове побажання збулося стовідсотково!
Джерело: ПЕРШИЙ онлайн
6785