3-го травня півтори сотні людей із міста Маріуполь приїхали до Запоріжжя.
Катя, яка виїхала з двома дітьми розповідає:
-Чесно кажучи, ми вже кілька разів втратили надію, що вийдемо. Там фактично вже немає заводу, його стерли з лиця землі, залишилися лише сховища, і деякі вже завалені.
Ми ховалися там майже два місяці. Там же бункери, вони міцні, вони начебто мали витримати бомби. Але потім зімкнулося кільце навколо нас – цього ніхто не чекав.
Кажуть, що в “Азовсталі” залишалися ще люди, близько 200 осіб. Але я не можу точно сказати. Тому що ми сиділи в бункері, нікого не бачили.
Світла там не було. Водою та їжею нам допомагали наші українські військові, вони відкопували якісь розбомблені склади, останніми днями вже приносили свої пайки.
Те, що ми бачили у місті, коли виїжджали – це просто коробки, і всередині величезні чорні дірки. Там немає будинків.
Під час виїзду була дуже серйозна перевірка. Нас роздягали, перевіряли шрами, татуювання, у труси до жінок заглядали. Перевіряли всі рюкзаки, повністю вивертали, перевіряли телефони, всі листування читали. Жінкам, у яких були знайомі військові чи в поліції, погрожували, казали, що їх знайдуть, обіцяли надсилати голови чоловіків у коробках.
Джерело: Тижневик "Номер один"
17738