Це ще одна тема, перед написанням якої я довго вагалася. Настільки різноплановою в Україні стала громадська активність сьогодні, що тонкі грані у ній практично неможливо розгледіти. Від захвату до розчарування, від невдач до вершин, з опозиції – у владу – кожен громадський активіст проходить свій шлях і має свою мету. Ось тільки як розпізнати пересічній людині, чим закінчиться громадська боротьба активіста, якому вона повірила?
Суспільство, в якому громадяни пасивні, – приречене. А влада, яку не контролюють активісти, – безкарна і свавільна. Громадські активісти відстоюють не лише власні права, а й права людей, які не в змозі самі себе захистити або ж не вірять у перемогу правди. За ними йдуть, до них прислухаються, зрештою – їм вірять і допомагають прийти до влади, аби зруйнувати систему, яка викликала невдоволення. Та чи завжди справджуються покладені на активістів сподівання?
Історія перша. Громадський активіст здобув популярність і підтримку людей своєю критикою певного прошарку чиновників. Ті його боялися, адже не тільки нещадно критикував, а й писав чисельні скарги до правоохоронних органів. Минув час, і прийшовши до влади, активіст сам почав «кришувати» тих чиновників та заробляти на цьому чималі кошти…
Історія друга. Громадська активістка досліджувала всі зловживання місцевої влади і публікувала їх у широкому доступі. Чиновники з нею судилися, перешкоджали у доступі до інформації, однак дівчина не здавалася. Здалася лише тоді, коли цих же чиновників місцеві жителі обрали знову на другий термін. У неї просто з’явилася зневіра й опустилися руки…
Історія третя. Активний діяч своїми вчинками і гучними заявами переконав людей, що увійшовши в депутатський корпус, ще краще захищатиме їхні інтереси. Натомість з активіста одразу перетворився у слухняного депутата, який став глухим до голосу виборців…
Таких історій можна розказати безліч. Деякі з них – зі щасливим закінченням, але більшість, на превеликий жаль, завершилися так, як у цих трьох випадках.
Варто розуміти, що потужна чиновницька система часто ламає навіть найсильніших активістів. Коли усвідомлюєш, що корито з грішми – ось воно, поруч, повністю відкрите для твого доступу. А самотня боротьба з вітряками – часто невдячна і, звісно, ніким не оплачувана. Перед спокусою такого вибору може вистояти хіба надміцний моральний авторитет.
Чимало докладається до нівелювання ролі активістів у суспільстві й сама влада, при будь-якій можливості намагаючись висміяти, принизити, знецінити людину, яка посміла підняти голову вище за сіру масу. Не кожен готовий пройти через бруд і наклепи, щоби продовжувати боротьбу.
Але це зовсім не означає, що громадські активісти в Україні поступово вироджуються як клас. Людина з твердою власною позицією та чистими помислами дійсно здатна повести за собою маси і перевернути світ задля блага інших. Проблема тільки в тому, що ці інші не завжди готові вірити і йти за новим лідером. Тому що бачили не раз історію першу і третю, а тепер бояться обпектися знову.
Дійсно, як відрізнити справжнього активіста, готового йти зі своєю ідеєю до кінця крізь переслідування і спокуси, від псевдоактивіста, для якого справжня мета – власний добробут при владі? Скажу чесно – важко. Тому що теж мала нагоду спостерігати, як від дотику купюр тріскає «бульбашка» активності навіть серед тих людей, яких особисто знала і в яких вірила. Але радію з того, що маю у своєму оточенні й таких, які свідомо не пішли у владу, обравши власну совість і гідність. Знаю таких, які програли на виборах, але не зупинилися у своїй допомозі людям у боротьбі за правду.
До речі, я вже колись писала про те, що соцмережі є на сьогодні хорошим лакмусовим папірцем – і для політиків, і для громадських активістів. Якщо ваш депутат у своїй стрічці новин раптом перетворився з опозиціонера на кухаря, туриста чи прибічника влади або просто сім’янина – це серйозний привід задуматися над його повторним обранням. Якщо політик починає активно переживати за людей лише за пару місяців до виборів, то погортайте його стрічку назад – і ви побачите, що буде потім. Якщо ж людина своєю щоденною кропіткою працею, а не тільки гучними заявами, відстоює права простих людей навіть у глухий міжвиборчий період, – дайте їй шанс. Бо інакше прийде час, і все частіше повторюватиметься історія друга…
Джерело: Тижневик "Номер один"
8591