Танцюю вальс в осінньому саду,
Де пишних айстр багато-пребагато…
І світлу посмішку твою ловлю,
Бо кожне почуття – то свято…
«Мабуть, для кожного з нас рідна земля асоціюється передусім з отчою хатою, з червоною калиною біля її вікна, стрункими зеленавими тополями коло воріт, з ланами пшениці та жита, духмяним хлібом… Такою величною красою оповиті спогади про Олешу — моє рідне село Монастириського району, Тернопільської області. Саме тут 21 вересня 1973 року в сім’ї Шабата Тараса Михайловича та Марії Федорівни (Куць) я і народилася», – такими словами почала розмову доктор філологічних наук, професор, завідувачка кафедри сучасної української мови Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича Світлана Тарасівна Шабат-Савка. Про неї можна багато писати, але варто сказати найголовніше: нещодавно пані Світлана дебютувала у Чернівцях зі своєю першою збіркою «З любов’ю на вустах».
Рідне Тернопілля зростило, виплекало і сформувало Світлану Шабат-Савку як людину. Олешівські простори були тим джерелом, що наснажувало її незрадливою любов’ю до ближнього, шанобливим ставленням до коренів родоводу. Натхненна історією та красою берега свого дитинства, вона написала слова і музику до пісні «Олеша — це моє село», що її часто на різних урочистостях виконує сільський жіночий ансамбль.
Народилась і виховувалась разом зі своєю сестричкою Валентиною у сім’ї, де з повагою ставилися до сільської праці, де завжди прищеплювали любов до рідного, до українського. Саме тут, в Олеші, знайшла свою долю, коханого чоловіка — Тараса Савку, з яким одружилася 21 вересня 1996 року, узявши прізвище Шабат-Савка. Разом виховують синочка Олександра — студента юридичного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.
– Пишаюся тим, що народилась у славній родині. Вероній Колодницький, прапрадід, був війтом, а через кілька десятків років дідусь — Федір Куць — став головою сільради і відіграв важливу роль у соціокультурному розвитку села. Бабуся, Стефанія Куць (Леськів), усе життя пропрацювала на землі, у колгоспній ланці, не мала вищої освіти, але її мова — то невичерпне джерело народної мудрості. З великою пошаною і вдячністю згадую своїх батьків. Дякую Богу, що вони живуть. Це Тарас Михайлович і Марія Федорівна, яких я дуже люблю, навчили жити, творити, любити, тому й спішу до них, аби насолодитися добрим і щирим словом, подякувати за велику науку життя, – розповіла пані Світлана.
Завдяки батькам Світлана Шабат-Савка видала свою збірку «З любов’ю на вустах». Особливо наполягала її мама, оскільки вона також вчитель української мови та літератури.
На першому курсі читала власні вірші про кохання, зраду
– Поезія – це завжди щось таке особисте, але мама казала, що я повинна її послухати, оскільки вона моя вчителька, – зазначила Світлана Тарасівна.
Писати вірші вона почала ще в школі. Склала тоді дитячу поезію про красу природи. Світлана Шабат-Савка завжди багато читала, перечитувала Загребельного, Стельмаха, Гончара, у них бачила метафорично-образне сприйняття світу, які надихали писати. На першому курсі навчання в університеті читала власні вірші про кохання, зраду. Один розділ своєї збірки навіть присвятила тим рокам – «Замрії юної весни».
– Зрозуміло, що наше життя – це контрасти, і якщо говорити про ту збірку, яка у мене вийшла, то її рецензенти також це зауважують. Наше життя – це злети й падіння, це спів дзвінкий і тиша мовчазна. Однак у будь-якому разі треба керуватися тим принципом, що ми повинні завжди залишатися людьми, – сказала пані Світлана.
Назва збірки «З любов’ю на вустах» не випадкова. За словами Світлани Тарасівни, вона народилася з любові до слова, рідної мови та України, батьків, отчого порогу. Народження сина стимулювало пані професорку почати швидше і більше писати. Як вона зазначила, це було емоційне піднесення. «З любов’ю на вустах» – це інтимна лірика, але у її колекції є ще й патріотична, яку також можна було б зібрати докупи й поділитися з любителями поезії. До речі, з 2002 року в доробку Світлани Шабат-Савки з’явилися вірші про материнську любов, почуття матері й сина. Поетеса планує видати ще й інші збірки.
– У круговерті буття ми виростаємо, дорослішаємо, відлітаємо, немов пташенята, з отчої домівки в далекий життєвий вирій. Утім, коли знесилює буденна втома, так хочеться туди, де п’янко пахне м’ята, де чарують ніжні плеса затишних ставочків, де «щастя виявляється в дрібницях, де радість в маминих вустах, де золото шукаєш не в скарбницях, а в найдорожчих татових словах». І куди б не закинула доля, яких кар’єрних висот не досягнули б, ми неодмінно, хоча б у спогадах, повертаємося до свого берега дитинства, бо саме там черпаємо життєву снагу та енергію, саме там набираємося творчого натхнення й великої любові, – підсумувала Світлана Шабат-Савка.
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: «З любов’ю на вустах», перша збірка, Світлана Шабат-Савка
5267