«Навчіть дитину, що послати незнайомця подалі – це культурно і правильно»
Вона має три спеціальності – педіатрія, фтизіатрія та управління охороною здоров’я, була начальником медичної служби полку Національної гвардії України, а зараз займається приватною практикою у сфері психосоматикки. У лікаря Наталії Ніколаєвої – понад 20 тисяч підписників у Фейсбук, а запис на прийом сягає кількох місяців. Вона розвінчує стандартні медичні практики і не боїться критикувати чиновників МОЗ. Сподіваємося, поради цього унікального лікаря допоможуть і нашим читачам.
«Я знаю, що ви пояснили своїм дітям, що не можна нікуди йти з незнайомими людьми, які звернулися до них на вулиці, або ж сідати до незнайомців у машину під будь-яким приводом, проханням, вмовлянням.
Але навчіть дитину і постійно нагадуйте, що будь-яка доросла людина, котра звернулася до неї на вулиці з будь-якого питання, – це дивно. Це не нормально. Це безкультур’я, невихованість і тупість дорослого.
Пояснювати ці правила дорослим, вихованим на радянських принципах “тимурівців”, піонерів і «переведи бабусю через дорогу», – марно.
Тому постійно повторюйте своїм дітям:
– Усіх бабусь із кошиками, які просять допомогти піднести до будинку, – геть;
– Усіх тіток-дядьків, які запитують у дитини, як пройти за якоюсь адресою, – геть;
– Молоді-старі, які звертаються до дітей на вулиці з будь-якими запитаннями або проханнями, – геть.
Це правило: не має права дорослий звертатися до дітей на вулиці! Особливо незнайомий. Із жодних питань. Крапка. Це дивно. Це не нормально. Це безкультурно.
І це – небезпечно.
Для деяких дітей це закінчується сумно. Особливо для їхніх батьків…
Для надзвичайно тупих, допитливих, зухвалих і суперечливих, які зараз почнуть наводити приклади ситуацій про стареньку бабусю, яка раптом впала і просила допомоги зібрати картоплю, або «а що, не можна запитати, яка це вулиця і як пройти?», або «а якщо діти курять/ламають дерева/ображають собаку/інше – не можна їм зробити зауваження?» – ви не маєте права звертатися до дитини на вулиці. Якщо діти роблять щось протиправне – викликайте поліцію. Якщо ви бачите маленьку дитину, що перебуває на вулиці не в тому місці, не в той час доби, яка біжить кудись або плаче – ви залишаєтеся з нею на місці і викликаєте поліцію на цьому ж місці, але нікуди її не ведете: ні шукати маму, ні тим більше до себе додому. Це правило.
Але краще не зліть мене запитаннями: «А якщо?», «А що, не можна?». Не можна.
Я про інші ситуації, а не коли дитина мучить кішку чи впала в каналізаційний люк, і потрібно рятувати кішку або дитину.
Забудьте про піонерське виховання. Не вчіть дітей допомагати старшим – тобто незнайомим старшим на вулиці. Дорослий, який звернувся до дитини на вулиці, – це має бути не тільки ненормальним явищем, а повинно викликати підозру своєю дивиною.
Так, ви хороша, добра тітка, товариська безмозка курка, вам просто запитати чи піднести кошик. Але крім вас, до дитини може звернутися такий же милий дядько чи дідусь. А потім дитину знаходять мертвою і голою у цього дідуся в барлозі, як нещодавно в Дніпрі… І це регулярно, хоч і нечасто.
Дитина не повинна вміти відрізняти вас, дорослих: хороша і тупа ви тітка чи добрий, милий педофіл-збоченець. Ви зі своєї невихованості звертаєтеся до дитини, а педофіли дуже хитрі і спритні – вони знають, як і чим заманити, інакше не було би регулярно жахливих випадків із сумною статистикою.
Моя донька в 12 років теж ніби знала, що не можна зупинятися і розмовляти з чужими, – я вчила її цьому постійно. Але одного дня зупинилася і взяла цукерки, які потім викинула. Не пішла з дядьком до нього, зрозуміло – дитина ж розумна, але через вашу дурнувату ввічливість, яку ви, дорослі, культивуєте в дітях, зупинилася, щось відповіла і взяла з ввічливості цукерки – бо нічого ж такого, культурно дядько зупинив, культурно запитав, ввічливо з посмішкою пригостив… Незручно відмовити, краще взяти і потім одразу викинути, ніж засмучувати доброго, милого дорослого.
Інша ситуація рік тому: йде моя дитина тротуаром, проходить повз концертну залу, з якої вивалюють люди, і повз проходить тітка, яка вирішила у моєї доньки запитати: а що там відбувалося і що показували? Моя мовчки пройшла і не відреагувала на запитання. На що почула в спину: “Ненормальна якась!”
Це моя донька ненормальна? Чи це та курка тупа, якій раптом стало цікаво і вона лізе із запитаннями до зустрічної чужої дитини?
Дитина просто повинна знати: дорослий, який звертається до неї на вулиці, – це неправильно, це ненормально. Запам’ятайте: всі правила написані кров’ю, і всі вони писані заради одного, того самого разу… Навіть при шансах один на мільйон.
І ще. Якщо ви вчите своїх дітей ні з ким із незнайомих дорослих не спілкуватися, то нема чого й вам самим до чужих дітей із запитаннями на вулиці приставати.
Загалом, щоби знали: якщо ви звернулися з якимось запитанням до чужої дитини на вулиці і вона вас послала подалі, – це розумна, вихована, добра дитина. І своїх цьому навчіть».
Далі буде…
Джерело: Тижневик "Номер один"
4159