Ще в 2015 році у Підгороднянському лісі, що під Тернополем, знайшли архів ОУН, однак його за цей час ніхто детально не вивчав. Цінні документи з історії визвольної боротьби українців незабаром можуть стати доступними широкій громадськості, адже нині вони зберігаються у музеї національно-визвольної боротьби Тернопільщини, керівництво якого планує їх детально опрацювати та в майбутньому розмістити на своєму офіційному сайті.
– Цей архів у музей передав доброчинець із Тернополя Олег Фарина. За роки, відколи він був знайдений, ніхто його не вивчав, єдине, що було зроблено, так це те, що документи поскладали в окремі файли. У загальному архів перебуває у не надто хорошому стані, однак більшість із документів прочитати можна, – каже заступник директора з наукової роботи музею національно-визвольної боротьби Тернопільщини Сергій Волянюк.
Архів датується 1949-50 роками, у ньому в більшості своїй представлені документи Тернопільської округи Організації українських націоналістів (ОУН).
– Із матеріалів, які вдалося розпізнати, бачимо, що вони стосуються Тернопільської округи ОУН, яка діяла на наших територіях і складалася з чотирьох надрайонів: Тернопільського, Скалатського, Бережанського та Кременецького. Якщо деталізувати, то більшість зі знайденого належить до Скалатського надрайону, адже бачимо багато звітів із Новосільщини, Скалатщини і Збаражчини. А це саме ті райони, які входили у Скалатський надрайон. Сам архів можна поділити на кілька частин. Це звіти, листівки, пропагандистські видання та у невеликій кількості списки полеглих вояків підпілля. Документи подано в різних стилях – як друковані, так і написані від руки, – розповів науковець.
Найкраще у Підгороднянському архіві збереглися зведені видання «Вісті з терену».
– Це так звані місячники з певної території, які друкувалися на основі даних, що надходили з кожного району, компонувалися в редакційних ланках надрайону й оформлялися в бюлетені та журнали. Раніше це були просто звіти: суспільно-політичні, військові, фінансово-господарські, а в 1947 році вище керівництво ОУН ухвалило відповідне рішення і ці дані почали об’єднувати та формувати у видання «Вісті з терену». У них піднімалася різна проблематика – як робота самого підпілля в районі, так і діяльність компартії, органів НКВС та МГД тощо. Подавалися також статистичні дані, зокрема, загальний стан населення, скільки в районі мешкало руських, кількість мобілізованих, демобілізованих, арештованих, скільки вивезено у Сибір, списки сільських рад тощо. А ще у виданні була рубрика «Героїка України». По кожному району розповідається про дії підпільників, у тому числі бойові. Більш масові акції на наших теренах були в 1945-46 роках, пізніше підпілля затихало, відповідно великих збройних зіткнень не було. Були локальні акції з ліквідації партактиву, сексотів тощо. А з 1948 року підпілля майже повністю перейшло на пропаганду словом, – мовить Сергій Волянюк.
Заступник директора музею показав нашим журналістам кілька видань «Вістей з терену» із шифром Тернопільщини, журнал «Інформатор», суспільно-політичний звіт Кременецького району, інструкцію для пропагандистів, як робити друкарські відтиски, чимало листівок. На одній із них є повідомлення про смерть уродженця села Карашинці (нині – Гусятинський район) Ярослава Дудара (псевдо «Верес»), котрий був членом проводу ОУН на Волині. Він загинув у грудні 1945 року в бою з більшовиками на хуторі с. Романів (Волинська область). Подібні листівки, за словами науковця, поширювались у підпіллі та передусім інформували членство ОУН про видатних людей.
Надзвичайно цінною для істориків має стати листівка «Кілька думок і розваг». У ній її автор (псевдо «Іксіоз») розмірковує про церкву та піднімає тему псевдособору в Львові у 1946 році.
– Вважаю, що це є одна з невідомих праць члена Української головної визвольної ради отця Миколи Хмільовського зі Зборівщини. У підпільних документах він підписувався керівником Греко-католицької церкви у підпіллі і мав псевдо «Аксіоз». І хоча у листівці є помилка у псевдонімі, але за стилістикою написаного припускаю, що ця робота належить саме отцю Хмільовському, – каже пан Волянюк.
Ще одна унікальна річ у знайденому архіві – газета «Голос правди».
– Тернопільська округа ОУН планувала напротивагу обласному комуністичному виданню «Вільне життя» започаткувати свою газету і навіть створила перше її число. Після чого кинула його на апробату до реферантури пропаганди проводу ОУН, але газету забракували. Серед істориків були згадки про цю газету, я її довго шукав у архівах СБУ, ДАТО, але безрезультатно. І ось вдалося її вперше побачити в оригіналі у знайденому в Підгороднянському лісі архіві, – не без гордості каже науковець.
За словами Сергія Волянюка, архів дуже цікавий, але потребує певного часу та коштів на відновлення.
– Це надзвичайно цінні документи, кожен із них потрібно комплексно вивчати, досліджувати, аби говорити більш детальніше, що зберігається у знайденому архіві. Із часом його відновимо, каталогізуємо та опишемо. Плануємо, коли запустимо сайт музею, виставити скани документів, щоби вони були доступними для всіх. Скільки на це потрібно часу? При наявності коштів і лабораторії думаю, до пів року можна задумане реалізувати. Сподіваюся, нам у цьому допоможе Державний архів Тернопільської області, у новому приміщенні якого є відповідна лабораторія, яка має технічні можливості працювати зі старими документами, – підсумував заступник директора музею.
Віталій Попович
Джерело: Тижневик "Номер один"
9454