У рідному Кременці внаслідок дорожньо-транспортної пригоди загинув володар гран-прі фестивалю “Червона рута” 1989 року, легендарний український кобзар Василь Жданкін.
В останні роки співак облюбував їзду на скутері, його часто можна було побачити за кермом у місті чи дорогою на дачу, якою так пишався, адже природа там була нерукотворної краси.
– 2 вересня близько 20 години вечора він, як виявилось, востаннє виїхав на ньому з рідної хати, легкова машина збила його на смерть за якихось кількасот метрів від домівки. Аварія трапилася там, де, видавалося, не могла би ніколи статися… Василеві у травні сповнився 61 рік, був у розквіті творчих і життєвих сил, перебував на мистецькому пікові … Здавалося, що його життєвий стержень і його висока духовність та кремезна статура матимуть запас принаймні на понад 100 земних років… На все воля Божа, – з гіркотою у серці написав на своїй сторінці в соцмережі відомий тернопільський журналіст та музикознавець Михайло Маслій.
У підручниках з історії України Василь Жданкін завжди фігуруватиме як перший виконавець майбутньої головної пісні країни на великому концерті. Надзвичайно на той час забороненої – нашого Державного Гімну «Ще не вмерла Україна!». У дуже драматичний момент вона ним була заспівана на фестивалі ”Червона рута” у вересні 1989 року.
– У серці кожного, хто бодай раз зазнав розкоші від зустрічі з його неповторним тембром, хто хоча б на мить оцінив щире золото його інтонацій і хто хоч подумки зміг пережити з Василем Жданкіним незагоєний душевний біль незліченних поколінь князів та гречкосіїв, козаків і священників, воїнів і поетів за несправдженою українською мрією, співак займає особливе місце. У його житті було багато випадкових, але надзвичайно цікавих, колоритних і доленосних історій, про які можна писати книжки. Народився Василь Жданкін на Кубані. Разом з батьками дворічним переїхав у село Білокриниця (неподалік Кременця), що на Тернопільщині. Змалечку полюбив народний спів. Згодом дитячий, а пізніше й юнацький слух звабили всесвітньо відомі Робертіно Лоретті і Маріо Ланца. У пошуках самого себе вчився на єгеря, потім – на хорового диригента. Але доля розпорядилася так, що став кобзарем, – зазначив пан Маслій.
Свій багатогранний талант Василь Жданкін сповна розкрив у львівському театрі “Не журись!”. Його зірковий час припав на першу “Червону руту” 1989 року, де отримав гран-прі фестивалю. Правда, як пригадує Михайло Маслій, до останнього свого дня Василь був переконаний, що ця нагорода належить Віктору Морозову, не лишень його землякові, а й троюрідному братові, який відіграв величезну роль у житті співака.
– Після Чернівців Василь став ледь не національним героєм. Згодом упродовж довгих семи років займався «івановщиною», доки йому старець-чернець у далекому німецькому Мюнхені не відкрив очі, що це один із проявів сатанізму. Щоби пережити ”зіркову хворобу” і знову стати на ноги, якийсь час столярував при жіночому монастирі та співав у церковному хорі. Протягом шести років узагалі не співав через певні внутрішні протиріччя, апатію та депресію. Не ладилося й сімейне життя. Але, на щастя, у вірі в Бога знайшов себе і своє місце в житті, – пригадує Михайло Маслій.
До останку Василь Жданкін шалено тішився своїми дітьми – Христинкою і Настею, дружиною Іриною, внучками. І хотів, хотів співати…
Джерело: Тижневик "Номер один"
18087