Так, я починаю свою статтю із вислову Сальвадора Далі про повагу, що є однією із базових загальнолюдських цінностей, котра стоїть в одному ряду з такими цінностями, як життя, свобода та щастя.
Повага – це ключовий принцип будь-якого розвинутого суспільства, без якого не побудувати міцної держави.
Перед тим, як почати обговорення сьогоднішньої теми, я хочу поділитися своїми враженнями від прочитаної статті, яка мене вразила і схвилювала. Будучи відомим авторитетом, Іван Франко балотувався в депутати по Дрогобицькому округу в польський сейм. І хто б міг подумати, що людина зі світовим ім’ям, українець, на той час письменник, знаний у світі, програвав. І кому? Пристаркуватому панові Княжицькому, який потім нахвалювався, що «бидлості» роздав по 80 кілометрів ковбаси.
Не хочу проводити паралелі у сьогодення. Але переконаний: якби було обрано дійсно народних обранців, вони б не проголосували за тарифи Яценюка з 1 тис. грн. до 7 тис. грн. за 1000 куб. газу і за сьогоднішнє поетапне збільшення тарифів пана Гройсмана. Як же вони переконали українців, що без цього кроку державу чекає дефолт? І що, мовляв, є ще сумніви, що збільшать пенсії, соцвиплати, стипендії?
Відкриваючи вчорашню сторінку новин, зупинився на одній: міністерство здоров’я Польщі заборонятиме в’їзд до країни нещепленим громадянам третіх країн, до яких віднесли Гондурас і Україну. Це, мабуть, під впливом комісії МВФ, яка визнала українців найбіднішими.
Ще одна подія сколихнула Україну – загибель активістки Катерини Гандзюк.Чому вбивають таких людей, які хочуть щось змінити?
Так, звісно, можна ставити багато «чому?». Але нічого не зміниться, поки українці будуть ставати «на ті ж граблі». Чому в парламенті від Тернополя представлені «ресторатори», а не аграрники і промисловці? От і маємо бари і ресторани, до яких прокладається бруківка в першу чергу.
Не можу не згадати подію тижня. Тернопільська міська рада, піднявши тариф на проїзд у транспорті до найвищого рівня в Україні, відчула, що таке гнів народу. Люди «штурмом» хотіли захистити свої права. Хто з народних і місцевих депутатів вийшов захищати гідність доведених до відчаю людей?
У планах «Основи» – повернути повагу до людської праці – через гідні заробітні плати. Необхідно повернути повагу до молодих спеціалістів, і їх повагу до своєї країни, щоб вони – розумні, талановиті та креативні – вчилися у наших вишах і залишалися в Україні працювати за зарплату, за яку було б не соромно, – 20-25 тис. грн.
Поряд з цим ми приймаємо на себе зобов’язання в соціальній сфері – необхідно повернути повагу до людей пенсійного віку через гідну пенсію, яка, на мою думку, має бути близько 12 тис. грн. Адже коли людина думає купити необхідні ліки чи продукти, а може заплатити лише за комунальні послуги, як скажете ділити ту пенсію? Запитайте, хто з простих людей відпочивав на морі, а не на власному городі?
Мене запитують, як я ставлюся до субсидій. Мовляв, це ж підтримка сімей з низьким достатком! Субсидії, на мою думку, – це принизливо, людина повинна доводити свою бідність, заповнювати якісь документи, хвилюватись, що якщо «щось» купить, «відберуть» субсидію.
У голодній, бідній країні прийти до взаємоповаги громадян і держави, в принципі, неможливо.
Звідки візьметься повага? Повага народжується в процесі вчинків, успіхів, конкретних дій держави, спрямованих на покращення життя людей, їх соціальну та правову захищеність. Нинішня влада і її попередники відібрали повагу в кожного з нас особисто і у всього українського народу.
Партія «Основа» висунула в Президенти Сергія Таруту, тому що тільки він зможе гарантувати повагу кожному громадянину України – від Заходу до Сходу. Людина справи, професіонал, промисловець, антикризовий менеджер. Людина з бездоганною репутацією, за плечима якого – сотні тисяч створених робочих місць, людина, яка може знайти компроміс і забезпечити всесторонній розвиток нашої країни. Закликаю всіх людей справи підтримати Сергія Олексійовича Таруту і повернути країні повагу.
Як хочеться закінчити статтю на чомусь позитивному. Думаю, слова Черчілля вам сподобаються.
«Не бійтеся майбутнього, вдивляйтеся у нього, не обманюйтесь на його рахунок, проте не бійтеся. Учора я піднявся на капітанський місток і побачив величезні, як гори, хвилі і ніс корабля, який впевнено їх долав. І я спитав себе, чому корабель перемагає хвилі, хоча їх дуже багато, а він один? І я зрозумів – причина у тому, що у корабля є мета, а у хвиль – ні. Якщо у нас є мета, ми завжди прийдемо туди, куди хочемо».
Джерело: Тижневик "Номер один"
4139