“Величаво і так незворушно,
Задивляючись в неба блакить,
Височить у Тернополі Пушкін,
За театром Шевченко сидить».
Ярослав Павуляк
У самому центрі Тернополя височить пам’ятник російському поету Олександру Пушкіну. Чи доречно це в нинішній час? Звичайно, що ні. Зараз в Україні проводиться декомунізація, а в нашому місті декомунізація проведена ще в 1990-91 рр., до розвалу СРСР. Тернопіль дозрів уже до дерусифікації. Якраз символом русифікації і є пам’ятник О. Пушкіну, бо цей апологет російського шовінізму не мав жодного відношення до Тернополя.
Не може стояти в центрі патріотичного міста пам’ятник практично предтечі ідеології «русского міра». В XIX ст. у Росії була споріднена з ідеологією «русского міра» ідеологія, в основі якої було «самодержавіє, православіє, народность». Цю ідеологію підтримував О. Пушкін, хоч на побутовому рівні критикував царизм. Ця ідеологія – загарбницьких, колоніальних війн Росії XIX століття. Ідеологія «русского міра», в основі якої також є православіє, народность, а замість самодержавія – диктатура, привела до агресії Росії проти України. Після встановлення 7 травня ц.р. у Полтаві пам’ятника великому патріоту України, гетьману Івану Мазепі, не може стояти в Тернополі пам’ятник його хулителю.
Існує два варіанти вирішення цього питання. Перший – перенести пам’ятник Пушкіну на вулицю його імені. Тим більше, що урбанізований район «Сонячний» (який тернополяни вперто називають на російський манер – «БАМ») дуже бідний на монументально-декоративну скульптуру. Другий варіант – передати пам’ятник за межі України, любителям «русской словесности». Нам пора вже позбутись подвійних стандартів, якщо не можемо їх позбутись у політиці, то позбудемось в ідеології, культурі. Прикладом таких стандартів є нещодавнє відзначення перемоги над нацизмом. Європа святкує перемогу над нацизмом 8 травня, в т.ч. вшановує жертв війни. Росія же – 9 травня. Ми в Україні 8 травня відзначаємо День пам’яті і примирення, а 9 травня – перемогу над нацизмом у Другій світовій війні. Тобто по-європейськи і по радянсько-російськи. Як кажуть, і Богові свічка, і чортові кочерга.
Саме тому треба позбутись цієї роздвоєності і діяти рішуче. Приклад такої рішучості проявив нещодавно Таджикистан, правда, в іншій сфері. Всі зрусифіковані прізвища таджиків, які мають закінчення на «ов», «ова», замінюються таджицькими. Сам Президент Таджикистану змінив русифіковане прізвище Рахманов на таджицьке Рахмон. І таких прикладів є чимало.
У багатьох може постати запитання, а чому не був демонтований пам’ятник Пушкіну на початку дев’яностих? Тоді міська рада і справді проводила процес декомунізації, повернення місту історичних назв. Залишаючи пам’ятник О. Пушкіну, міськрада першого демократичного скликання виходила з наступних мотивів. По-перше, ще існував СРСР, в Тернополі були прихильники Радянського Союзу і його ідеології, а Пушкін практично був складовою цієї ідеології. По-друге, він мав художню цінність – це твір відомих київських скульпторів М. Вронського, М. Лисенка та О. Скобликова. По-третє, Пушкін був критиком царизму, правда, на побутовому рівні. І по-четверте, вважалося, що російський поет є представником літератури світового значення (негативний вплив радянської пропаганди).
Зараз ці аргументи відсутні, за винятком мистецької цінності. В 1992 році була пропозиція демонтувати пам’ятник О. Пушкіну, а в сквері відновити міську Ратушу, яка стояла біля готелю «Україна», на розі бульвару Т. Шевченка і вулиці Чорновола. В грудні 1992 року на сесії міської ради депутати висловились за відбудову ратуші. Та брак коштів не дав можливості втілити цю ідею в життя.
Якщо таки буде прийнято вольове рішення про демонтаж пам’ятника Пушкіну, в центі міста можна створити Алею пам’яті Героїв, які віддали своє життя за свободу і незалежність України (згідно Указу Президента від 26.08.2015 р. «Про заходи щодо створення Меморіалу українських Героїв»).
І насамкінець. Перенесення пам’ятника Пушкіну може дратувати тільки снобів. Та оскільки ця верства естетично-впертого населення є дуже незначним прошарком, шкоди вони нікому вдіяти не можуть.
А любителям так званої «величі і світового значення» російської літератури дамо відповідь словами відомого російського літературного критика В. Бєлінського: «Світової, історичної ваги московська література ніколи не мала і мати не може. Якщо не було би О. Пушкіна, то в історії людської культури не постало б найменшої прогалини… Всілякі балачки про рівновартісність московської літератури з європейською є лише нахабною маячнею». А інший критик, В. Розанов, писав: «У своєму змісті московська література перевищила всі літератури своєю огидною безсоромністю та нахабством»…
Павло Сливка, голова комісії з питань культури та національного відродження Тернопільської міської ради першого демскликання
Джерело: Тижневик "Номер один"
4141