Підбиваючи підсумки проведених семінарів “Як батьки своїм вихованням закладають життєві сценарії дітям”, хочу трішки розповісти про батьківські директиви – неусвідомлені накази, що саме і як очікується від дитини, якою її будуть приймати і любити, а якою – ні.
Саме батьківські директиви є однією з п’яти цеглин, що формують у подальшому життєвий сценарій малюка. Одна з батьківських директив – “не дорослішай”, “залишайся маленьким”.
Ми – діти своїх батьків, які часто не хочуть, щоби ми виросли. Чому? А що вони тоді робитимуть, якщо ми виростемо і підемо від них? Як вони зможуть жити? Кому почнуть допомагати, кого виховувати? Те, що вони колись одружилися, тому що хотіли жити разом, вже забуто. І зараз деякі батьки усвідомлюють свою цінність тільки у виконанні ролі “гарного батька” або “гарної матері”.
Дуже часто вони дивляться в майбутнє з думками: ” Ось подорослішає синок (донька), створить свою сім’ю, і я вже нікому не буду потрібний (потрібна)”. Жахаючись такої долі, батьки вселяють нам, а потім і ми своїм дітям, директиву “не дорослішай”. “Дитинство – найщасливіша пора життя, не поспішай дорослішати”, “Грайся, поки маленький, ось підростеш…”, “Мама тебе ніколи не кине” тощо.
Наслідки цих “безневинних” фраз досить сумні. Дитина, отримуючи директиву “залишайся маленькою”, вирішує, що батьки її не любитимуть, якщо вона підросте. “Гаразд, я залишуся маленькою і безпорадною, якщо цього так хоче мама”. Це рішення часто виявляється потім у голосі, манерах, поведінці, рухах.
Така людина дійсно здається зовсім маленькою. Вона не вміє підтримувати стосунків із тими, хто їй подобається (“мама не схвалить”). Боїться сповна віддатися улюбленій справі, створити власну сім’ю (“мама може бути проти”). Словом, дитина, яка отримала директиву “не рости”, ніколи не виросте, тобто залишиться інфантильною, віддаючи, а точніше, жертвуючи своє доросле життя батькам.
Як правило, навіть якщо така людина одружиться, своїм партнером вона обирає “маму” чи “тата”, очікуючи, що хтось інший тепер візьме на себе зобов’язання потурбуватися про неї.
Як бути? Пам’ятай, що ти і лише ти маєш право на власне дорослішання. Вчися приймати відповідальність за свої дії. Адже, напевно, не все, що подобається тобі, подобається і твоїм батькам? Згадай, були ж моменти у твоєму житті, коли тобі вдавалося відстоювати себе і свої переконання. Тож перенеси це вміння відстоювати і на решту ситуацій. Це не легко, але ти справишся!
Ще одна батьківська директива – “не думай”. Підсвідомий наказ “не думай” можуть передавати батьки, які постійно принижують здібності дитини мислити самостійно.
“Не будь такий мудрий!”, “Не занурюйся в абстракції”,”Не міркуй, а роби”.
Можливі також й інші варіанти: “Не думай про щось визначене” (про проблему, гроші, якісь сімейні таємниці тощо) і “Не думай про свої проблеми, думай про мої проблеми” (наприклад, “Навіщо тобі забивати собі голову всякою нісенітницею? Поміркуй краще про те, що я тобі говорю”).
Дитина звикає жити за принципом “багато думати шкідливо”, «я не можу покладатися на себе, все одно ні до чого путнього не додумаюсь, а, подорослішавши, дивується своїм вчинкам: “І як я могла (міг) це зробити?”
Люди з таким підсвідомим батьківським наказом не здатні вирішувати серйозні проблеми і часто почуваються не в своїй тарілці. Якщо ж їм у голову і приходять якісь дивні думки, вони заглушають їх алкоголем, екстремальним спортом або розвагами.
Що робити? Якщо ти звик “діяти, а не міркувати”, спробуй збільшувати паузу між виникненням ситуації і своїми вчинками в ній, дистанціюючись, перш ніж почати діяти.
Наталія Гаєвська, сімейний психолог, кандидат психологічних наук
Джерело: Тижневик "Номер один"
9539