Як часто виникає у вас запитання: наскільки я хороша мама? Чи все я роблю для своєї дитини правильно? А може, я все ж таки погана мама, тому що… У кожної з нас знайдеться свій власний варіант типу: я погана мама, бо зриваюся на своїй дитині, або я погана мама, бо не завжди можу приділити дитині необхідний їй час. Як часто ви тривожитеся за своїх дітей, за їхнє майбутнє?
Я, власне, підняла сьогодні цю тему, тому що це було одне із запитань, на яке за браком часу я не встигла відповісти на семінарі “Від втомленої мами до задоволеної”. Насправді відчувати тривогу і провину – нормально.
Важливо розуміти, що відчуття батьківської тривоги і батьківської провини за те, що ми щось можемо зробити не так або не додати нашим дітям – це абсолютно нормальні речі, створені природою для того, щоби ми могли успішно виховувати своїх дітей. Адже батьки мають бути пильними, повинні дивитися за дитиною і не забувати, що в них вона є!
Саме в цьому нам і допомагає адекватне відчуття тривоги та провини, адже коли нам тривожно, ми пильнуємо, чи все нормально, а коли ми щось “накосячимо”, то, відчуваючи провину за свої дії, робимо потрібні висновки, щоби виправити свою поведінку і покращити себе як батьків.
Якщо тривога і провина в таких гармонійних і розумних пропорціях, то це корисно, бо забезпечує нашу ефективність як батьків, а також відповідальність.
«Комплекс розумної Ельзи»
Проте коли тривога і провина знаходяться в концентраціях, що перевищують гранично допустимі, то починається батьківський невроз, який поступово стає джерелом стресу і виснаження нашого батьківського ресурсу. Якщо тривога не функціональна, тобто якщо ми турбуємося за дитину не в той момент, коли вона підійшла, скажімо, до відчиненого вікна на 5-му поверсі, а перманентно, бачачи небезпеку в кожному її кроці, то в нас розвивається «комплекс розумної Ельзи» з однієї із казок братів Грімм.
Двома словами про зміст казки: до дівчини приїхали свати, вона пішла в льох за чимось до столу і пропала. Її почали шукати і знайшли всю у сльозах в льосі. Виявилось, що героїня уявила, як вийде заміж за Ганса, потім у них народиться син, виросте, піде в льох за чим-небудь, спіткнеться об сходинку, впаде, вдариться головою і помре… Знайомо?
Саме стан «розумної Ельзи» є абсолютно непродуктивним, псує настрій, вганяючи в сум, змушує метушитися, абсолютно не вирішуючи проблем.
Ми можемо реально отруїти собі і дитині життя своєю надлишковою тривогою, своїм постійним «не ходи – впадеш, що-небудь трапиться», контролем, прагненням водити за ручку. Це те, про що свого часу сказав Януш Корчак: «Боячись, що дитину забере у нас смерть, ми забираємо в неї життя».
Батьки часто ловлять себе на тому, та і я сама не виняток, що хотілось би дитину з усіх боків ватою обгорнути, підстрахувати у всьому, щоби вже точно нічого з нею не сталося. Але правда в тому, що це абсолютно не можливо! Мало того – це шкідливо для дитини.
Якщо вона самостійно ніколи не мала справи ні з якими ризиками і загрозами – то просто не буде готовою до реального життя і, як теплична рослина, буде дуже вразливою до життєвих ситуацій.
Нам потрібно вчитися справлятись зі своєю тривогою, намагатися працювати над собою, щоби прийняти той факт, що ми не можемо, як би не старалися, “підстелити соломку” скрізь, де тільки можна, забезпечити 100-відсоткову безпеку дитині.
Тому якщо ви схильні занадто сильно тривожитися за своїх дітей, то, щоб не виснажуватись, хочу сьогодні запропонувати вам простеньку вправу для самовідновлення.
Один з хороших способів, який допомагає досягнути внутрішнього спокою, – це техніка медитації над сплячою дитиною.
Коли ваша дитина спить, вона не потребує вашої уваги, а дивитися на неї дуже приємно. Використовуйте цей час. Не треба відразу тікати посуд мити або річний звіт дописувати. Це зачекає. Коли дитина заснула (вік не важливий), посидьте поруч з нею, послухайте, як вона дихає. Усвідомте, що ваша дитина – ось вона, тут, вона з вами. Вона спить спокійно, їй нічого не загрожує, вона жива і здорова. Немає жодних підстав очікувати чогось жахливого.
Просто відчуйте, наповніться цим – близькістю дитини, тим що:
– вона тут,
– вона поруч,
– з нею все добре.
Дивіться уважно на її личко, вії. Відчуйте, яка вона тепла і розслаблена. Рідна.
Ця проста вправа добре допомагає долати тривожні стани, такі типові для нас, мамусь. Спробуйте вже сьогодні! Успіху вам, мої дорогі!
Наталія Гаєвська, сімейний психолог, кандидат психологічних наук
Джерело: Тижневик "Номер один"
6148