Шановні краяни!
Багато горя зазнав український народ, але страшнішого лиха, ніж штучний голод 32-33-го років ані історія України, ані жодної іншої держави світу не знає.
Масовий голод тридцять третього став результатом злочинної сталінської політики перетворення селян у рабів, а Сибір та Казахстан – у концентраційні табори. У результаті мільйони людей було вбито, десятки мільйонів втратили здоров’я, а сотні мільйонів українців так і не народилися. Такою для українського селянства була кара за нелояльність до радянської влади. Божевільна утопія створення комуністичного ладу передбачала перетворення громадян у виробничий матеріал. Але чи прийняло би українське селянство роль гвинтика у радянській політиці? Тож завдання російської імперії радянського зразка було чітким – знищити українське селянство як клас. Голод був і в українських містах. Та він не йшов у жодне порівняння з тим, як вимирало українське село. У 1933-му загинуло кілька десятків тисяч українських містян, селян же – мільйони. Недарма полігоном для пекельного експерименту було обрано село, адже це – колиска української нації, скарбниця моральності та духовності, сховок українського буття. Тим страшніший був удар, завданий народу, в основу нашого духу – родину, віру в Бога і любов до землі.
Як писав у «Кривавих землях» Тимоті Снайдер: «Символічною картиною злочинних діянь більшовицької влади стало побачене на Харківському ринку одного весняного ранку тридцять третього – серед гори накиданих трупів по бездиханному тілу матері повзає маля, намагаючись із мертвих грудей здобути краплину молока. Люди казали: це перші пуп’янки більшовицької весни». І таки були першими – далі розстріляна інтелігенція України, ріки крові у поневолених землях 39-40-х років, бездарні воєнні дії, коли під кулями заградзагонів клали десятки тисяч солдатів, знищення опору УПА, голодні повоєнні роки. Уся політика більшовиків мала на меті із незалежних, роботящих, гордих, моральних українців зробити покірних рабів, люмпенів, безбатченків.
Окрім фізичного винищення – геноциду, треба було убити в українцеві українця, його сучасне і майбутнє. За останню тисячу років населення Землі потерпало не від одного голоду. Проте аж трьох голодоморних навал зазнала житниця колишнього СРСР – Україна (1921-1923, 1932-1933 та 1947 рр.) за якихось двадцять років. Тому переконаний, що такого широкомасштабного штучного голодомору, такого етно- і геноциду, як на початку 30-х років ХХ століття, не зазнав жодний народ.
Таке жахіття не може повторитися. Злочинні дії тоталітарних режимів мають бути засуджені та покарані. Нині українці твердо стоять на захисті незалежності своєї держави, власної гідності та свободи. Ми вшановували Героїв Небесної сотні. Їхня сакральна жертва була також і за те, щоби ніякі зайди чи «свої новорощені диктатори» не спробували повторити зловісний експеримент.
Дорогі земляки!
Помолімося разом за мільйони світлих душ, 25 листопада прийдімо на майдани у селах, містечках та містах, запалімо свічки пам’яті на наших вікнах. Нехай їхні вогники стануть символами нашої пам’яті, присягою, що ми, наші діти та нащадки ніколи не забудемо цієї страшної сторінки історії.
Джерело: Тижневик "Номер один"
18131