Андрій не любив дріб’язковості. Відтак уперше потрапив за грати у 15 років за «поважною» 81-ою статтею та ще й частина третя КК України (у редакції 1960 р.), яка обіцяла від 5 до 15 років позбавлення волі, оскільки пацан зазіхнув «на державне або/чи колективне майно». Однак суддя пошкодував юного злодюжку і дав лише 2 роки. І свій паспорт юнак отримав у неволі.
Після звільнення не встиг зітхнути на повні груди, як знову нечистий поплутав – пішов на «гоп-стоп» (юридичною мовою – грабіж, поєднаний із насильством, небезпечним для життя потерпілого, до того ж ще й обібрав до нитки бідолаху). Тепер служитель Феміди був невблаганним і відправив на 6 років кантуватися на нарах. З того часу так і пішло: не встиг вийти – вкрав, випив, тюрма. Як не дивно, але у хвилини морального протверезіння чоловік таки встиг одружитися, на щастя чи навпаки, у подружжя народилася дитина.
Зовсім недавно останні його «подвиги» розглядав Тернопільський міськрайонний суд. Отож рецидивіст обвинувачувався у крадіжці недешевого мобільного в одного з відвідувачів закусочної «Темп», розташованої на привокзальному майдані у Тернополі. Було вже далеко за північ, і 38-річний Андрій сподівався, що захмелілий чолов’яга не помітить зникнення телефону. Зрештою, поки той оговтався, за злодієм і слід прохолов. Імовірно, якби зек сидів тихенько вдома, справа так би і припала пилюкою в архіві, проте у крадія постійно руки свербіли щось поцупити, свиснути, потягнути. Не міг він більше стриматись і наприкінці лютого минулого року знову пізно вночі навідався в ту саму закусочну. Придивляючись до відвідувачів, підсів до такого собі Олега П. Той пожалівся, що в нього вкрали мобільний, а в ньому стільки номерів потрібних людей! Серце Андрія розм’якло від дармової горілки, от він візьми та й бовкни: «Не проблема! Знайду я твій телефон!»
Втішений П. замовив ще по сто і поцікавився, чому ж Андрій такий невеселий. Той зітхнув і зізнався, що дитина захворіла.
«Слухай, я ж трохи медик, екстрасенс. Миттю малий одужає!» – пообіцяв.
Чоловіче слово – закон, нові друзяки допили горілку, і Андрій повів «доктора» до себе додому, у приватну хату на одній із непримітних вулиць на Східному масиві. У коридорі їх зустріла дружина господаря. Андрій двома словами пояснив, кого привів. Жінка привіталась і запросила у дитячу. Олег зняв куртку і пішов до дитини.
Тим часом Андрій справно обмацав кишені й викрав ключі від квартири (а під час розмови товариш по чарці розповів, де живе і що сьогодні провів дружину до Києва), ще один мобільний і гаманець. Отож поки новоспечений Айболить робив якісь незрозумілі рухи над головою малого, його татко справно дістався до потрібного помешкання. Швидко перевернув усе догори дриґом, пакуючи в сумку жіночу шубу та дублянку, телевізор, цифрові відеокамеру й фотоапарат, бінокль, дві мисливські рушниці з патронами і навіть рамку для фото.
Уже коли виходив, вирішив у прямому розумінні замести сліди злочину та підпалив квартиру. З награбованим спустився вниз, і тут злодієві знову пощастило – побачив залишений сусідом велосипед. Не вагаючись, завантажив чуже добро і з вітерцем попрямував додому. Та тішився недовго, всі речі під час обшуку правоохоронці вилучили та повернули потерпілим. Крім того, знайшли ще один велосипед, який Андрій вкрав біля тієї ж закусочної вже перед самим арештом. Під час слідства рецидивіст свою чорну невдячність «екстрасенсу» пояснив просто: «Він обдурив мене, не вилікував дитину!»
Що характерно, поки один суддя Тернопільського міськрайонного суду слухав кримінальну справу по цих крадіжках, інший встиг засудити енергійного рецидивіста за інші злодійства. Зрештою, суд врахував усі його «здобутки» і майже на 5 років позбавив Тернопіль від лихого пройдисвіта.
Марина Криниця
Джерело: Тижневик "Номер один"
18090