Бувай, «ru»!
Ажіотаж навколо указу Президента України Петра Порошенка щодо заборони російських соціальних мереж «Вконтакте» і «Одноклассники» не вщухає уже другий тиждень. Одні – «за», інші – «проти». Треті риторично запитують: «А чому аж на третьому році війни?»
Заборонили чи відволікли?
Так, згідно з указом, до списку персон «нонграта» потрапили 1 228 фізичних та 468 юридичних осіб. Як зазначають в Адміністрації Президента, проти юросіб термін дії санкцій продовжений від року до трьох, для фізичних осіб – на терміни один рік, три, п’ять і безстроково.
Окрім блокування доступу до соцмереж «Вконтакте» і «Одноклассники», «Mail.Ru Group» і «Яндекс», санкції передбачають блокування доступу до сервісів, 1С, Софтлайн Груп, Корпорації Парус і ще ряду інших російських IT-компаній. Також санкції введеної проти телеканалів РБК, “ТВ Центр”, ВГТРК, “НТВ Плюс”, “Звезда” і антивірусних компаній “Лабораторія Касперського” і DrWeb. Відповідно інтернет-провайдерам наказано заблокувати доступ до цих інтернет-ресурсів.
В день появи указу я була на роботі і не особливо встигала оновлювати стрічку новин. І, відверто кажучи, коли дізналася, ні особливої радості, як і розчарування не відчула.
Сторінку «Вконтакте» я маю давно. Мабуть, з 9 класу. Тоді її використовувала виключно для розваг (переписка з друзями, перегляд відео і т.д.). Не мати сторінки на «ВК» було навіть соромно, адже усі мої однокласники «сиділи» там. Думаю, фраза «Додай мене Вконтакті» знайома усім, хто народився уже в незалежній Україні.
Та, навчаючись в університеті, фетиш навколо ВК, принаймні серед моїх знайомих, поволі вщухав. З’явилося чимало безкоштовних сервісів для прослуховування музики і поза межами «ВК», а такі програми, як «WhatsApp» повністю задовольняли потреби у спілкуванні.
Крім того, на той час для мене вже став зручнішим американський «Facebook». На свою сторінку «ВК» заходила вкрай рідко і здебільшого в робочих цілях: віднайти когось, домовитися про зустріч, перевірити інформацію. Між іншим, «Вконтакте» активно наповнювала свою сторінку патрульна поліція Тернополя, яку мені також доводилось монітори по роботі.
Більшість місцевих політиків мали (або досі мають) сторінки у «ВК». Погодьтеся, для журналіста – це ще одне джерело інформації, яким гріх не скористатися. Особливо, коли пишеш про «голу-босу» декларацію чиновника, а у нього на сторінці «Вконтакте» зовсім «свіжі» фото з дорогих курортів.
Я веду до того, що російською мережею (хто для чого) роками користувалися всі. Навіть наш Президент Порошенко до оголошення указу мав акаунт «Вконтакте».
А коли нарешті мир?
Я цілком розумію, що заборона сайтів із доменом «ru» під час неоголошеної, проте реальної російсько-української війни має логічне підґрунтя. Однак все одно бентежить ряд інших речей. Чому саме зараз і чому так мало пояснень? Чому за день до указу Президент ще сам «сидів» у «Вконтакте». Мабуть, логічніше було б розпочати війну з усім російським на власному прикладі без примусу. Що заважало Порошенку «закрити» свої акаунти раніше? Та нічого! Так само, як і нічого не заважало б мені врешті-решт забути про «Вконтакте» навіть у робочих цілях і видали сторінку.
Хтось днями сказав, що «заморозити» свою сторінку в російських соціальних мережах – це те ж саме, що закрити власну, хоч і маленьку, липецьку фабрику… Що ж, і це правда. А ще кажуть: «Коли зорі запалюються, то значить, це комусь потрібно». З цим теж згідна.
Указ про заборону російських соцмереж, сайтів та сервісів – це щось неоднозначне для мене та багатьох українців. Мабуть, вони, як і я, досі чекають, що «війна закінчиться за два тижні», мабуть, вони, як і я, розраховують «що ті троє друзів таки сидітимуть у тюрмі», а всі «голуби сизі» врешті відповідатимуть на запитання про походження захмарних статків перед судом…
На фоні тих цитат та реплік, свого часу озвучених Президентом, заборона «ru» виглядає хоч і логічним, однак далеко не головним ривком до перемоги як із зовнішнім, так і з внутрішнім ворогом.
Джерело: Тижневик "Номер один"
5949