30-річний художник Тарас Приступа, який родом із Теребовлі, але нині проживає в м. Копичинці Гусятинського району, вперше розписав писанку з тонкого склопластику розміром 60 на 90 см та представив її у Києві на Софійській площі, де проходив Фестиваль писанок зі всієї України. Крім того, для своїх земляків він розпише ще одну велику писанку розміром 40 на 60 см та каже, що вона буде хоч і менша за київську, але по-своєму краща, і залишиться назавжди у Теребовлі.
Чи народжуються художником?
Про це можна судити, ознайомившись із становленням художника Тараса Приступи. З раннього дитинства хлопчик сприймав навколишній світ по-іншому, ніж решта людей. Йому хотілося певним чином окремі деталі цього світу якось зберегти. Саме тому він, напевно, і почав малювати елементи природи, все те, що бачив навколо. Батьки помітили схильність сина до малювання, коли йому було близько п’яти рочків, і всіляко підтримували цей потяг – записали до Теребовлянського будинку творчості дітей. У дитинстві Тарас малював переважно простим олівцем, потім – кольоровими та фарбами. Після школи вступив до Теребовлянського вищого училища культури, потім закінчив Дрогобицький педуніверситет за спеціальністю образотворче мистецтво, викладання етики та естетики. Серйозні роботи почав писати ще в училищі, відтоді й донині захоплюється олійними фарбами і пише переважно в реалістичному стилі. Зі слів мами Тараса, пані Марії, ось як вона помітила його захоплення малюванням: «У нас є дача в с. Дарахів, де жила бабуся Тараса. Там надзвичайно красива природа, чисте повітря і тиша. Тоді біля хати у нас ріс великий крислатий горіх, а у його кронах гніздилася родина сов. Одного вечора наш Тарас десь пропав, ми всі його довго шукали повсюди, а потім побачили за хатою біля горіха з аркушем паперу та простим олівцем у руках. Він намалював горіх, а на ньому – сови, все було дуже правдоподібним…» Саме тоді батьки й зрозуміли, що у сина дар Божий і його потрібно підтримати та розвинути далі.
За словами Тараса Приступи, той його перший малюнок із совами, на превеликий жаль, не зберігся. На інших малюнках Тарас у дитинстві зображав краєвиди села, його околиці, сільську церкву, природу. Це він робить і донині. Дитячі малюнки хлопчина в основному дарував родичам та знайомим. Тарас каже, що в селі у родичів чи на дачі він відпочиває душею й тілом, а тиша і спокій спонукають до творчості, малює етюди, різні замальовки або олівцем, або аквареллю. Вже вдома за ними створює картини. «Усе ж, – доповнює художник, – дуже тяжко деколи вловити найкращі перехідні моменти гри світла й тіней, змін у часі, тому я користуюся ще й фотоапаратом, ловлю прекрасні миттєвості й за ними формую цілісний образ картини».
Історія виготовлення великих писанок
Віднедавна Тарас ще й розписує писанки, але не прості, а великі…
«Це моя перша велика писанка, – веде далі розмову Тарас. – До цього я розписував лише маленькі – курячі яйця, дерев’яні заготовки або просто ялинкові іграшки. Один з моїх товаришів із Києва побував минулого року на Фестивалі писанок, а потім запропонував мені взяти цього року в ньому участь. Він же мене там і зареєстрував, здійснив усі необхідні паперово-заявкові процедури. Згодом мені прислали з Києва велику заготовку, я її деякий час розписував та вислав. Це потрібно було зробити до 31 березня».
8 квітня на Софійській площі столиці організатори фестивалю виставили багато подібних робіт митців зі всіх куточків України, в тому числі й Тарасову. Сама виставка проходитиме понад два тижні, потім визначать найкращі роботи. Крім того, коли теребовлянці дізналися, що їхній земляк виготовляє велику писанку на виставку, вони запропонували йому розписати подібну та показати в рідному місті. Художник погодився. Викладач місцевого училища культури Володимир Худий зробив велику заготовку з пінопласту, яку зараз майстер закінчує розписувати. Він каже, що вона буде по-своєму краща ніж та, що направив до Києва. На київській писанці художник зобразив сільські пейзажі, подібні зробить і на теребовлянській. У Теребовлі експонуватимуть великі писанки 13-14 квітня, перед самим Великоднем. До речі, варто сказати, що малюнки на писанках досить реалістичні, витримані у м’яких теплих тонах та кольорах, легко запам’ятовуються й лягають на серце й душу…
Нині Тарас хоч і не живе в Теребовлі, але не втратив зв’язків із колишніми своїми наставниками-викладачами, товаришами по ремеслу. Серед них слід згадати заслуженого художника України Миколу Шевчука, Ярослава Барана, молодого художника Івана Драгана. А ще Тарас говорить, що коли приходить час віддавати чи продавати картину, то в душі у нього виникає туга, ніби розлучається з рідною дитиною, виплеканою та вирощеною. Тарасова дружина Марія – також художник, вони познайомились, коли ще вчилися в училищі. У їхньої шестирічної доньки Вікторії також, за спостереженням батьків, є задатки до малювання й батьки це заохочують, підтримують та сподіваються, що їх мистецький хист продовжить донечка.
На фото: Тарас Приступа за розписом великої писанки, яка була представлена на фестивалі в Києві
Джерело: Тижневик "Номер один"
9539