Дружина відомого громадсько-політичного діяча Івана Гавдиди – Наталія у Теребовлі представила документальний фільм «Спадок нації». Даний фільм знімався у багатьох регіонах України, а також у кількох країнах, зокрема в російських містах Мурманськ та Іркутськ. На сьогодні його вже переглянули в більшості регіонів України, зокрема на сході: у Слов’янську, Дружківці, Костянтинівці, а також у багатьох країнах світу. Подивитися фільм у Теребовлі прийшли школярі міста, студенти з викладачами Теребовлянського училища культури та мешканці міста різного віку.
Кожен українець має знайти свою вишиванку
Наталя Гавдида, презентуючи фільм, сказала: «Вперше я побачила цей фільм 21 червня цього року, коли він лише вийшов і презентація якого відбулася в Тернополі. Відтоді душа моя не знала спокою і мені захотілося, щоб його побачили якомога більше людей. Мої студенти (Наталя – доцент Тернопільського технічного університету ім. І. Пулюя – авт.) і мій син, друзі з захопленням відізвалися про фільм, говорили, що й не думали і не гадали, що в орнаменті українських вишиванок закладено стільки символів. Автори фільму надали його в безкоштовне користування, але побажали, щоб його люди переглядали на великих екранах у залах».
Перед початком фільму глядачам продемонстрували невеликий ролик із зверненням чернівчанки Лесі Воронюк, з ініціативи якої був започаткований Всесвітній День вишиванок. Остання з екрана звернулася до теребовлянців з такими словами: «Мені надзвичайно приємно, що молодь почала дуже активно залучатися до цього свята, що вишиванки стали не лише предметом модного бренду, які одягають заради краси у різні свята та урочистості, а й ніби візитівкою нації, за якої відрізняють чи вирізняють українців у всьому світі. Саме це і спонукало молодь нині до вивчення не тільки історії вишиванки, а й правдивої історії України в цілому. Я сподіваюся, що даний фільм вас наштовхне на багато внутрішніх роздумів та пошуків. Ви дізнаєтесь, як виглядала вишиванка в давнину у вашому регіоні й вам захочеться взнати, які ж були вишиванки колись і є зараз у вашому місті, селі, у вашій родині. Цінність нашого фільму не лише у знятій великій кількості різних вишиванок, найголовніша його ціна – в людях. Однією метою фільму було й таке: підвести глядача до того, щоб він серед безлічі вишитих сорочок у світі знайшов для себе одну-єдину, найціннішу і найближчу до душі. Ми шукали таку сорочку в просторі, часі, в минулому й сьогоденні і думаємо, що таки знайшли. Переглянувши фільм, сподіваємося, що ви також знайдете свою сорочку і зрозумієте, що вона єдина, тільки ваша…»
«Вишити, щоб вижити»!
Можна із впевненістю сказати, що фільм вдався, він змусив кожну небайдужу людину замислитися над багатьма питаннями, в першу чергу про історію свого народу, про його минулих і сучасних героїв, цінності нації. А який глибокий смисл закладено у саму назву фільму – «Спадок нації»! А його гасло – «Вишити, щоб вижити»! Ще не переглянувши його, у душу та мозок закрадаються якісь незбагненні думки, цікавість, а по спині бігають мурашки…
Неабияка цінність фільму полягає у патріотичному вихованні всіх людей, незалежно від нації, місця проживання. Слід відмітити, що найголовніший принцип усього виховання, на думку і з досвіду багаторічної роботи автора цих рядків, полягає в тому, щоб, виховуючи, ніколи не говорити про це вголос вихованцям, не акцентувати на цьому ніякої уваги. Тобто процес виховання повинен проходити відособлено, ненав’язливо, на конкретних позитивних прикладах, людях, їх вчинках, прагненнях та думках. У цьому плані прийшла вже пора перегляду та переоцінки всього виховного процесу в суспільстві, зокрема в освіті та родинному вихованні. В даному фільмі це вдалося авторам у повній мірі і результати було видно відразу, як то кажуть, на лице. Присутні в залі школярі та студенти, молодь й інші люди різного віку побачили, почули і відчули своїх ровесників минулого і сьогодення і, що було дуже приємно, зрозуміли. Зробити такий висновок дали спостереження за виразами облич глядачів, їх поглядами, їх окремі репліки. Зрозуміло, всі теребовлянці не змогли переглянути цього вражаючого і проникаючого до самих струн душі та серця повнометражного фільму, але ті, хто його побачив, безперечно, розкажуть іншим, поділяться враженнями з іншими людьми, таким чином розповсюджуючи його. Отже, правильний процес виховання – то і є свого роду ланцюгова реакція, яка з часом охоплює і захоплює безліч людей та йде вже й без самих педагогів-вихователів.
Вишиванки оберігають від ворожих куль
Кожна відзнята у фільмі історія вражаюча, вона запам’ятовується на віки і нагадує безліч інших подібних історій українців минулого і сьогодення. Особливо те, коли врахувати, що у декого з глядачів хтось із рідних служить чи служив на передовій у зоні АТО, можливо, був поранений чи загинув… Можливо, і їх сестра, мати чи бабуся передавали на передову вишиті власноруч вишиванки, як у тому фільмі, які оберігали й будуть вічно берегти українські душу й тіло від ворогів, всякої нечисті. Про це герої фільму кажуть уголос, наводять конкретні приклади. Чого варта розповідь відомого партизана зі ходу в тилу сепаратистів! А історія східнячки та західняка, яких звело кохання, незважаючи на війну, майже в кожного викликала спершу спротив у душі, потім гордість, а далі й сльози… Спочатку в них не було повної злагоди, російськомовній молодиці все українське не подобалось, а з вишиванок вона ледь не насміхалася. Та коли зійшла на неї Божа благодать у вигляді вагітності, все ніби перевернулося. І закінчується ця історія тим, що красуня вишила своєму немовляті самотужки вишиванку і зверталася до дитяти лише українською, а свого чоловіка вже не просто любила, а обожнювала. Інша історія, коли мама відправляла своїм дочкам з окупованого Донецька вишиванки з ризиком для життя, адже сепаратисти кричали, що будуть укропів у вишиванках возити в клітках, мов звірів у звіринці…
У часи лихоліть Другої світової війни та в часи радянщини вишиванкам і людям, які їх вишивали та носили, також не було солодко, деколи це закінчувалось якщо не смертю, то багатьма роками Сибіру. Патріоти хоавли вишиванки у скрині й закопували, а їхні нащадки у наш час знайшли та почали носити й гордитися цим.
У стрічці розповідається і про зв’язкову ватажка УПА Романа Шухевича, львів’янку Ольгу Ільків, яку відправили на 11-річне заслання. Там вона таємно вишивала, матеріалом для голки служила рибна кістка. В іншій історії показано, як нині в Росії українці разом з росіянами-друзями справляли свято Дня вишиванок, а також про давні й сучасні вишиванки Західної України, зокрема гуцулів, різні техніки вишивання, різні матеріали з часів середньовіччя й до наших днів.
Усього не можливо коротко описати, та й чи є у цьому потреба. Просто потрібно переглянути цей фільм і не просто дивитися, а вникати у все, відчувати й думати, думати і ще раз думати…
Слід відмітити, що під час створення фільму в нього було багато спонсорів, але автори навідріз відмовились від політиків. Напевно через те, що вишита сорочка – це спадок предків, а її узори – то генетичні коди, і політика тут ні до чого. Хоча представники її та влади в останній час масово одягають вишиванки, напевне, щоб показати, що вони з народом і для народу. Все ж народ бачить все і відчуває наслідки тієї політичної владної вакханалії на собі. Вишиванка ж – це наш, український оберіг і вона допомагає лише добрим, чесним людям, а всяким пристосуванцям може тільки нашкодити…
Віктор Аверкієв
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: «Спадок нації», фільм
9443