У Новий рік хотілося написати Вам про щось світле та добре. Описати красиву новорічну картину про білий і лапатий сніг за вікном, яскраві вогники, запах мандаринок. Але виглянула у вікно і зрозуміла, що це трохи не доречно. На вулиці весь день іде сильний дощ, дме вітер, краплини падають у розтоптаний сніг і перетворюють його в суцільний каламутний потік. Бризки з-під коліс автомобілів, задається, дістають до вікна редакції. Ось тобі і святковий настрій, подумала я.
Однак це не причина хнюпитись. Якщо святковий настрій не йде до нас, то треба створювати його самому. В мене для цього є власний новорічний рецепт. Взагалі, дуже люблю зимові свята. Для мене це завжди невеличка частинка чуда і новорічної магії. Тому, коли мені набридає листопадово-груднева «печалька», я починаю встановлювати ялинку. Це те, що завжди приносить мені радість. Як сам процес, так і результат. Друзі жартують, що у Тернополі двічі відкривають ялинку: одну в центрі міста, іншу – у мене вдома. Тепер буде і третій, адже останнім часом узурпувала це право у своєму колективі і з початку грудня агітую всіх бодай якось підняти настрій у перевантаженій роботою редакції і створити святкову атмосферу.
Цього року свою ялинку я, як це дивно не звучить, почала готувати в серпні. Одного спекотного дня, у розпалі жнив, я поїхала у відрядження. Дорогою зовсім випадково на запрошення власника заїхали на одне цікаве виробництво – фабрику новорічних іграшок. Зразу відчула – це моє. Мене було важко відтягнути від такого святкового дива. Очевидно, власникам не залишалося нічого іншого, як подарувати кілька ексклюзивних ялинкових прикрас.
Такий несподіваний презент підніс мене на сьоме небо від щастя. Хоча й був трохи не по сезону. І ось я повертаюся додому: приїжджаю в Тернопіль і спокійнісінько з новорічними іграшками в руках чимчикую через увесь центр додому.
Мені, яка знала передісторію, навіть у голову не прийшло, що якось не вписуюсь у картину літнього серпневого дня. Аж поки не зустріла знайомих, причому, як в анекдоті, здається – усіх. «А що, скоро Новий рік? Ти вже ялинку ставиш? Ти їх на вазони розвішуєш?» – розпитували жартома знайомі. «А що тут дивного? Як полуниця взимку, це нормально, то чому ялинка в серпні – флік? – віджартовувалась я.
Хоч ялинка вдома стоїть задовго до нового року, готуватися до нього заздалегідь не маю звички. Навіть попри це, свято зазвичай проходить доволі весело. Пам’ятаю свій перший Новий рік поза родинним колом. Це було в шкільні роки. У нас була дуже весела і доволі пристойна компанія. Ми з друзями непогано вчилися, кожен займався (навіть професійно!) певною діяльністю: спорт, іноземні мови, громадська діяльність. Тобто цілком нормальні діти. Але ось Новий рік закінчився вибитим вікном у приватному будинку, де ми святкували, збитою супутниковою антеною, пошкодженою газовою трубою, ну і, ясна річ, ковзанкою. Тоді це було важко пояснити, але зараз є що згадати.
Взагалі мала різний досвід святкування Нового року: сімейне коло, дружня компанія, ресторан, нічний клуб. Оптимальний для мене варіант – у близькому, родинному колі. Очевидно тому чотири роки підряд це свято відбувалося у мене вдома. Навіть важкий досвід вибитих колись давно у подруги вікон не став на заваді тому, щоб зустрічати у себе гостей. Коли збираються близькі і знайомі з дитинства люди, веселяться, роблять кумедні фото, які потім зберігаються у папці «краще не дивитися», ріжуть салати і чистять мандарини, тільки у цей час можна від душі співати про «Синій іній» і «Happy new year», дивитися всі частини «Міцного горішка» з Брюсом Віллісом і «Сам удома».
Новорічні свята – це ще одна нагода зателефонувати знайомим, знайти хвилинку для спілкування з людьми, з якими через буденні справи не так вже й часто бачишся. І хоча новорічний настрій можна підняти яскравими вогниками та мандаринами, усе це буде мати короткий присмак без людей, яких ми любимо і які навіть у будень роблять наше життя яскравішим.
Зоряна Гарасимів, заступник головного редактора «Номер один»
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: Новий рік
5899