Чим більше цифр у паспорті, тим байдужіше ставлюся до новорічних свят. Погодьтеся, будучи ще дітьми, ми відчували певне таїнство. Я ось до четвертого класу не була впевнена, що Дід Мороз чи Святий Миколай – це мама з татом. Десь відчувала, що батьки дурять кажучи: «Як будеш чемна, він до тебе точно прийде». Та допоки за руку не впіймали – не злодій же…
Усі привітання з Новим роком зводяться до двох тез: «Як зустрінеш, так і проведеш» та «У новорічну ніч треба загадати бажання». Якщо друга – це самообман для дітей, то першою тезою залюбки обманюються і дорослі. Раніше на неї «велася» і я.
Погодьтеся, страшно йти проти правил, відшліфованих роками. Та у мене, власне, не було іншого вибору, ніж зустріти 2016-й, як остання зануда, вдома, з горнятком чаю та температурою під 39 градусів. Хоча, не буду лукавити, планувала слухати «куранти» у гучній компанії друзів (і не дуже) десь в одній із квартир Тернополя, випити шампанського, загадати два-три бажання, закусити їх салатами, а потім, як усі, податися до центральної ялинки міста. Правда, ніколи не розуміла навіщо. Хіба змерзнути та подивитися на таких же хмільних та веселих, як сама. На цьому все. Далі – додому або на ту ж квартиру, кинути в себе ще кілька канапок та ситою, не наводячи будильника на 7 ранку, лягти спати.
Так, я, здається, багато деталей опустила. Зокрема, обмін подарунками, жарти, привітання Президента, але, думаю, це само собою розуміється… У кінцевому результаті усього вищеперерахованого у мене вперше за 24 роки так і не було. Найбільше з цього приводу хвилювалися подруги: одна бідкалася, як я у новорічну ніч без олів’є проживу, навіть пропонувала приїхати і накришити салатів. А інша почала залякувати: «Як ти, вдома, сама? Значить, весь рік сама будеш і хвора. І голодна. І взагалі. Так не можна. Пий жарознижуючі і йди святкуй кудись. Завтра хворітимеш!» Чесно кажучи, мені тоді було і не до салатів, і не до компаній. Хотілося закутатись у ковдру, випити пігулки та й спати.
Єдине, що стримувало, – це батьки. Вони не знали, що я настільки хвора, що залишилися у новорічну ніч сама. Не хотілося, щоб вони нервували, тому трішки «прибрехала», що маю невеличку застуду, але святкую у друзів. Та навіть із забезпеченим алібі заснути не могла, бо тато ж захоче привітати в перших рядах, дзвонитиме.
Щоправда, свято я собі частково таки влаштувала. О годині так 19:00 спустилася в магазин і накупила всього того, що забороняють вживати лікарі: «кіндерів», чіпсів, доброго сиру та кока-коли, а ще 5 кг мандарин, баварські сосиски та кілька бляшанок тунця. Згідна, абсолютно нелогічна покупка, але я, зважаючи на простуду, дозволила собі бути трішки легковажною з грошима та шлунком. З усім «впольованим» подалася додому, створила підбірку старих-добрих фільмів та влаштувала кіносеанс. В якийсь момент забула, що за кілька годин прийде довгоочікуваний він…Новий рік! День, коли кожен вірить у позитивні зміни в житті та серці. День, коли хочеться дива!
Чесно кажучи, трішки сумно було мені в той вечір, але не тому, що забобонна та вірила в «як зустрінеш, так і проведеш». Радше тому, бо хотілося бути здоровою, а не кволою та немічною. Щоправда, так, упродовж року я ще часто хворіла, але точно не через «магічні» сигнали долі, а через власну халатність до організму. Натомість «самотній» новорічний вечір – не продовження надалі. Адже впродовж року в моє життя увірвалося багато людей, які несподівано стали його доречним доповненням. Олів’є, якого мені не вдалося покуштувати тоді, їла упродовж року, мабуть, з добрий десяток разів, а виступ Президента спокійно можна переглянути у повторі.
Забобони діють, мабуть, тоді, коли ти у них свято віриш. У моєму випадку вони спростовують самі себе. Головне – бути там, де хочеш, говорити те, що думаєш, святкувати так, як хочеш, і з тими, кого хочеш бачити. Не мають значення дати. Важливо залишатися щасливим за будь-яких обставин. Якщо у новорічну ніч спіткали негаразди, хіба ж це причина ставити «хрест» на весь рік? Інакше навіщо тоді нам усі ці свята?
Тетяна Колеснік
Джерело: Тижневик "Номер один"
5581